Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Слава Ісусу Христу! Довгий час мала проблеми з ногами. Зробили операцію на вени. Пройшло паро років після операції і побачила в одному місці почервоніла нога, почула болі. Здавалось таке подібне до відкриття рани на нозі. До лікарів не зверталася. Молилася до багатьох святих. Я маю миро св. Філомени. Помастила ногу миром св. Філомени і почала відмовляти дев’ятницю. Скоро почула полегшення і в цьому місці гарно зажило. Складаю щиру подяку св.  Філомені, Матінці Божій, Ісусові Христові і всім святим.

Горак Надія (Львіська обл., м. Мостиська)

Назад
по Жива Вервиця
Автор: dyvensvit.org

Самотність від того, що ми байдуже живемо

Дата публікації: 01-04-2013

«Бог з вами, люди. Все до чого ми байдужі, байдуже і до нас. Через те ми такі й смертельно самотні», - Ліна Костенко.

Зовсім не дивно, що у світі, де один тренд змінює інший, де невгамовна метушня щогодини краде тиху думку, де популяризація псевдозаконів часто домінує, людина - самотня…

Хіба Вам це здається дивним? Цілком природно, бо ми збайдужіли до себе самих. Ми, власне, собі не бажаємо змін. Бо сказати: «я хочу змін(!)», а насправді не розуміти, що від тебе потребуватимуться великі зусилля, і думати, що принесуть тобі готовим все на порцеляновій тарілочці з золотим ободочком – це, щонайменше, егоїстично.

Прикро, бо всі без винятку це усвідомлюють, не хочуть видаватися сліпцями і кажуть: «та я розумію, та так, треба…». І сидять люди, склавши руки. Тиняються по світу, від пристані до пристані прив’язують свої човни. Човни ті так рідко виходять у велике плавання… Як тінь ходять, все оглядаються і наче з метою і далекоглядно та все байдужі.

Егоїсти ми! Просто ми не допускали цієї думки, не завжди застановлялись над тим, що егоїст – це сильніше ніж себелюб. Себелюб - собі і про себе. Егоїст – ні собі, ні людям.

Погляньте! Адже, нам байдуже, що відбувається на вулицях гамірного міста. Ми проходимо повз стіни храму, як попри німі мури, і навіть не перехрестившись. Ми не встаємо до розмови з тими, хто просить милостиню…

У задушевних розмовах з друзями не до кінця говоримо правду, не завжди щирі, ми боязкі. «Ні, змовчу… А якщо не зрозуміє? А якщо образиться? А якщо піде (?)». Але хай не лякає така реакція, бо це всього лиш здорове обурення, що ти вступив (-ла) в опозицію. Та краще так, ніж з плином часом глянути на друга і сказавши, зрозуміти: «я так мало тобі послужив (-ла)».

І нам дивно, чому люди і справи холодні до нас? Чому вдача не потискає нам руку? Чому щастя тихо не прилетить і не сяде метеликом нам на плече?

Але ж одного разу ми самі відмовились врятувати себе, знаючи про небезпеку самотності ми були переконані, що: «це не зі мною». Бо старались бути зі всіма компанійськими, не фільтруючи знайомств. Чи було все скромно, чи виходило за рамки пристойності, ми не робили різниці (часом і не завдавали собі труду зробити висновки потім).

І хто би міг подумати, що самотність не втопити у Піна Коладі, що не вдягнути самотність у Levis, не замалювати самотність L’Oreal, не зачитати самотність епатажним вільнодумством, не заглушити самотність моторним звуком першокласного BMW. Бо лише молитва лікує від самотності.

Ми байдужіємо, бува, до святого, що живе у нас. А люблячий Бог завжди на сторожі тих, хто піклується, хто уважний, хто милосердний. Хто не розмінює простоту на розкоші. Хто знає ціну доброти.

Ми відкидаємо Бога і відтак не розуміємо, чому ж все так натягнуто й непривітно. Ось саме ця байдужість і осушує серця.

І коли слідкуєш за собою на рівні «ану, причепурюсь я», то навряд чи спостигнеш повноту всієї людської привабливості, що є в тобі, не побачиш її і в інших. Серце, яке нікого не впускає чи впускає лише вибраних – байдужіє, як до інших, так і до себе самого. Це очевидно.

Та спромогтись довідатись про себе та про оточуючих більше – хіба це не прекрасно? Хіба це не досвід, не житейська добра пригода?

Бути живою постаттю, а не живим силуетом – хіба це не гідність?

Принести плід, будучи уважним до всіх і до всього – хіба це не нагорода?

Анастасія Колосовська

Додати власний коментар

*
*
Що є сумою 5 і 4?

Духовність

папа

МАЙБУТНЄ — ЦЕ НЕ „Я“, А „МИ“

Папа Франциск виступив на відомій конференції TED ...

блаженіший

Великоднє послання Блаженнішого Святослава

Сьогодні по всьому Всесвіту лунає радісний одноголосий благовіст: «Христос воскрес!...

радість

2 речі, які треба зробити

ще до кінця Великого Посту: більше доброзичливості, менше нарікання ...

Христос

УРОКИ ДОБРОЇ СПОВІДІ ВІД ЄФРЕМА СИРИНА

Іншому ворог навіює такий помисел: «Ти ще молодий – під старість каятимешся...

Бог

Бог не запитає

Бог не запитає тебе, яким автомобілем їздив, але ...

постимо

ЧАС РЕАНІМУВАТИ ДУШУ

Після темної ночі настає світанок. Кожного ранку, коли ми відкриваємо очі...

блаженіший

20 ТЕЗ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА ПРО ХРИСТИЯНСЬКЕ ПОДРУЖЖЯ

В ефірі проекту “Відкрита церква” глава УГКЦ відповів ...

чистилище

5 міфів про чистилище

5 міфів про чистилище, в які вірить багато людей (Можливо, навіть ви!) ...