Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Я хочу подякувати Святій Філомені за ласку зцілення від дерматиту, а також хочу закликати всіх, у  кого є якісь проблеми, молитися до цієї Великої Святої.

п. Уляна (м. Львів)

Назад
Автор: Я. Чухній

Щоб мати життя вічне

Дата публікації: 31-03-2009
...Сонце сідало за обрій. На місто насувалися сутінки. Народ потихеньку розповзався по своїх домівках. Заїзди переповнювалися прочанами, що все прибували і прибували до міста. Наближалась Пасха.

Десь по закутках і то мало не на вухо передавали цікаву новину про те, що сталося в храмі – нечуване зухвальство з боку того нового пророка. Він розтрощив столи міняйлів, розігнав жертовну скотину, та найбільше – відважився сказати правду в очі фарисеям, книжникам та й усій прислузі храму, назвавши їх помальованими гробами, повними гнилі всередині. Говорив повновладно, як господар свого дому, настільки впевнено, що ніхто не наважився Йому перечити.

Говорив те, про що думало багато з народу. Не всі ще загрузли у буденщині, не всі міряли свої відносини з Богом кількістю жертвоприношень, а переживали запустіння своєї святині. І ось заговорив Пророк. Його Голос вловив їхні думки, зматеріалізував їхні бажання і якби вилив нові почуття назовні. У словах пророка народ відчув початок чогось нового, ще не зрозумілого, але такого бажаного повороту до Бога. Гроші, що так засліпили церковну владу, нараз стали втрачати силу. На них вже можна було добачити і невинну кров, і підкуп, і зраду, і обмову, і ошуканство, і зажерливість...

Та щось незбагненне в Його словах: “Зруйную цей храм і за три дні побудую новий”. О, це вже забагато з Його боку! Але що ж Він має на увазі?

...Остання спільна трапеза. Скільки їх ми разом спожили! По-всякому бувало – просто кусок хліба, іноді з рибою. Бували й багаті столи, як запрошували багатші...Сьогоднішня трапеза особлива. Вона ніколи не закінчиться, аж поки не настане нова земля і нове небо. Трапеза, що переживе силу і могутність народів, стане наймилішою для бідного і багатого, якої бажатимуть, як ковтка повітря, води. Трапеза, на яку запрошую всіх. Не силую, але бажаю бачити всіх. Прийдіть до мене всі струджені і обтяжені – не відмовтесь від цих запросин, щоб не боліло Мене Моє серце. Я постараюся заплатити дорого за неї, лише б усі були ситі, живі і вдячні.

Остання Вечеря... Скромна, але за велику ціну...

Тяжко, що найближчі мене не розуміють. Приготували місце трапези і поживу, та ніяк не второпають, чому мають їсти пасхального агнця за три дні до пасхи. Не ймуть віри, що Мені потрібно страждати, що Я буду страчений? Але ж цього бажає Отець. О, Я можу попросити Його милості щодо мене, але ж Я прийшов не тільки навчити. Я прийшов показати силу людини, і що лише той, хто перетерпів до кінця, спасенний буде.

...Які вони різні, мої учні. І кожний по-своєму доповнює нашу спільноту. Якось принишклі, без особливого ентузіазму прислухаються до моїх слів. Розумію, що готові ще і ще раз дорікати Мені за те, що ми прийшли до цього міста, тепер сповненого агресії і зла. Може їх вразило те, що я обмив їх ноги, але ж вони мої гості, а на Мою трапезу мусить приходити кожний чистим. Залишаю знак смирення і взаємної любові і їм, і всім, хто загостить до Мене. Хоча болить мене серце за брата із Каріоту. Я його не обминув. Дав йому зрозуміти, що бажаю з ним пити також питво нове, але відчуваю – він не збагнув сили милосердя. Я можу зрозуміти його слабкість хвилеву, та не можу достукатись до його серця і збудити бажання бути кращим через покаяння. А він міг би...

Розпочинаємо трапезу, яка не скінчиться по віки.

-...Їжте, це є Тіло моє... - Заціпеніння, що так ясно виразилося на їхніх лицях , запевнює Мене – вони підуть по земних континентах і кликатимуть: “Гостина готова і ви запрошені”.
- Пийте, це Моя Кров... - а довір’я в їхніх очах заохочує заплатити за це велику ціну...

Довір’я і незбагненний жах. Я міг би їм відкрити всю таїну Мого життя, та вислухають як одну із гарних казкок про героя, якими не раз потішали себе, очікуючи чогось особливого у своєму житті. Ні, сьогодні їм зарано вияснити і відкрити велич майбутнього – вони ще занадто приземні і не в силі сприйняти критерію майбутнього, як і не в силі збагнути всього, що Мене чекає. Навчились приймати мене веселого і строгого, доброго і справедливого, мирного і картаючого, вимогливого і щедрого, та в тій хвилині не розуміють того, що діється в моєму серці. Ні, не сумний вираз обличчя їх шокує, а німий крик до Отця, що застиг на ньому. Вони цього ще не бачили. Мені їх шкода...

Чи знають про біль, що Мене проймає? Біль, що розриває адові пута, що звільняє цілі покоління людей з рабства диявола; добровільно прийнятий біль, що стає цілющим бальзамом для зранених путами душ? Мої слова про терпіння трактують на свій лад, готові Мене захищати. Добродушні діти. За вас терпітиму, щоб залишились чистими для Отця , щоб збагнули, якою ціною оцінені в Господа.

Перед бурею повітря стає густим, тяжко дихати, вітри зганяють все більше і більше хмар. Тяжко дістатися променям сонця до землі. Та ось негативне і позитивне, що в тій хвилині зійшлося на двобій, в пориві боротьби сходиться! Світло розкроює Небо на знак перемоги добра. А як легко стає в атмосфері...

- Отче, це ж Мені Ти приготовив відбути двобій добра і зла. Гріхи мільйонів, мільярдів людських життів стануть на двобій зі Мною, і від того найбільша мука. Ти хочеш, щоб на місці двобою засвітило Світло і перемогло темряву. І Я цього хочу. Я їм про це говорив, та вони Мене не зрозуміли. Я розливав на них Світло , щоб в ньому жили, а вони ховали його і, перемішуючи з темрявою, перетворювали в сутінки. А вони ж, створені на образ Божий,– носії Світла, а полюбили темряву...

Так не хочеться від них іти, а вже пора покидати світлицю...

- Отче, як тяжко дати ревному відчути його зарозумілість. Не зрозумів Симон Слова – мусить через вчинок збагнути свою слабкість. А як гнітить Мене їхній встид, що мусять знести за слабкість до Учителя. Вже тут відчуваю себе одиноким, хоча й розумію: цей хрест – Мій. Відрадою є певність, що і вони своїх хрестів не покинуть. Невже я не заслужив у них уваги...
Покинуть, зречуться, повтікають, та це не біда, - вони повернуться. Лише один не напився живої води, хоча Я в однаковій мірі подавав її усім. Болить за нього не тому , що зрадив, все одно б сталося, що мало статися, а що не пізнав Моєї любові до нього. Чому не зрозумів моїх слів, що здоровим не потрібно лікаря?. Своєю перемогою над смертю я рятував і його. Мені хотілося поставити кінець пануванню зла над людьми... Юда подав інше свідоцтво.
- Як часто Ти мене тут слухав, Отче, в цьому Гетсиманському саду, як просив Тебе за них, щоб, бува, не розбіглися, як вівці без пастуха, бо знаю, що їм прийдеться пережити. А зараз... Ти покладаєш на мене всі гріхи світу і просту фізичну смерть перетворюєш у двобій... У тій хвилині прирівнюєш Мене до всіх смертних... Але ж Я не згрішив! Мене може минути ця чаша!... Та вони мусять побачити людську первозданну красу, а вона лише по Воскресінні.

Дивне відчуття у їхніх серцях – страх. Ти дав і мені його пережити. Це він витискає з мене кривавий піт і бажання підтримки навіть від них, що позасинали. Розумію, що став ними вповні, хіба що без гріха, інакше який їм чинити суд. Ось де свою силу заховав спокусник людського роду. Спокушав Мене різно, а Я не продався. А тут, - Боже, нехай буде воля Твоя, а не Моя. Захорони їх, Отче, від тої руйнівної сили... Страх розпинає Моїх учнів. Про все забули. Не пам’ятають, як впевнював їх: Бадьоріться, Я переміг світ. - Отче, знаю, що збережеш їх, бо Ти їх мені дав. Мене ж даєш їм, щоб були живі, щоб досягнули неба, щоб були одно, як Ми.

... Шум і гармидер відчувався все ближче і ближче. Смолоскипи в руках товпи свідчили про число людей, що входили до Гетсиманського саду. Учні зірвалися на ноги, тихенько задкуючи до чагарників.

- А учитель де? – почулося запитання, і всі почали озиратись, бажаючи побачити його біля себе. Нараз всіх перейняв панічний страх. Недалеко від них, на узвишші, що голубувато лисніло поміж дерев, стояла Постать з піднятими руками. Виглядало, ніби підпирала небо і давала час відсапатись задиханим людям, що щільним кільцем оточили Її.

“Радуйся, учителю,” – пролунало громовицею привітання вчорашнього учня, і поцілунок, що перевершував пекельну силу вогню, обпік щоку. Людська хитрість і підступність, обман і зрада, лукавство і зависть, в одну хвилину з’єднавши минуле і майбутнє, закумулювалися в цьому дотику.

Болить, нестерпно болить, але треба стерпіти. Ні, це не вияв немочі в цьому терпінні, це шлях до перемоги. Та не кожний це зрозуміє...

Тільки не меч, адже хто хапається за меч, від нього і гине. В присутності небесного лікаря ніхто не може страждати за нього, - і рука учителя лагідно діткнулася вуха скаліченого.
- Я вже цей біль відчуваю і не хочу в тій хвилині його з кимось ділити. Він зближує мене з Отцем... Повертає мене до Нього. В ньому довершується прослава Божого імені. Моїм друзям випаде також багато страждати і за це отримають велику нагороду – успадкують Божу славу.
...Легіонери накинули шнур на руки Ісуса і процесія рушила до міста. Тривога від перечуття чогось страшного наповнювала повітря і серця тих, що були свідками дивних подій...

“Ти є син Божий?” – ніби з далеких мандрів Христа повернуло питання, поставлене Пилатом.

Що вам відповісти? Все одно звироднілий дух не спроможний збагнути правди. Мені хочеться вам відповісти так, щоб аж гори здригнулися, щоб камені дали вам свідоцтво, та закам’янілі ваші серця не почують цього голосу.

Страх багатьох проймав, коли говорив Предтеча, та чи багато послухало його, та чи від тої правди багато змінилося? А говорив правду і заплатив за неї життям. Правда і жертва. Та її потребують не всі.

-Так, Я є! – ніби луна вернулася на подане запитання. – Був, є і буду – вже подумки доповнює відповідь Христос. А що більшого їм відповісти.

Суд чинять. Суд справедливий, коли присутня розсудливість і духовний спокій, коли хочуть пізнати правду. Тут не суд, а судилище відбувається, і боляче, що це в домі первосвященика. Тут страх, що породив злість, ненависть, брехню і лукавство, сьогодні став суддею над Правдою.

Де бачив я цей погляд, що так чітко відблиснув в очах первосвященика? Німе, прозаїчне запитання читаю в цих очах: “І багато тебе послухало? Це все твоє багатство? Чи такої слави бажав ти собі?” – Так, це він, спокусник, готовий навіть в останню хвилину пропонувати.
Ревнитель закону розривав власне нутро агресією, але почуті слова, здається, зламали його. Роздерши на собі одежу, захлинаючись слиною, пробурмотів якось незрозуміло остаточний вирок: “Повинен умерти”. В цих словах відчувся злам його пихатої сили і виразилася майбутня перемога Христа.

“В яму його, поки ранок настане”, - промовив Каяфа, готовий покинути засідання синедріону. Члени синедріону залишалися на місці. Почуття справедливості жевріло у їхніх серцях і бажало мудрої розв’язки в цій ситуації. “Але ж суд наш незаконний, адже закон не дозволяє судити когось уночі”, – почувся голос одного з членів синедріону.

Никодим… Обережний, але відважний, мудрий, але не зумів побачити знаку правди. Йому випало найтяжче – прийти до Мене дорогою пізнання розумом, сумнівами і очікуванням. Він ішов поряд і Я його підтримував, а його очі потішали Мене. Вони були повні надії на дочасне, а Я відкривав йому дорогу до вічності. Він зумів оцінити Слово Боже, та дивився на речі лише розумом. Боягузливий, як і всі сьогодні, переміг страх. Никодиме, чи ти зрозумів, що в тій хвилині наново народився, і що це посильно людині в будь-якому віці?

“Винний, винний, винний...” – ніби стоголосим дзвоном долинають слова засуду і виводять Ісуса з тілесного оціпеніння.

...Тіло опоясали шнуром, прив’язуючи руки до тулуба. Удар, ще удар.

- За що б’єте? – подумки питає в’язень, шукаючи очима милосердя у своїх мучителів. – Тільки-що ви були свідками чуда у Гетсиманії! Що з вами? Та ж ви спроможні бачити свій упадок! Де голос вашого сумління?

Отче, чому Ти лишив Мене серед цих людей? Лицемірів, нишпорок, донощиків, що крок у крок ходили за Мною, ловили Мене на слові і, не збагнувши його змісту, перекручували на свій лад. Вони обступили Мене навколо, не розуміючи, яка сила двигає їх діями і бажаннями. Думають, що чинять добро; та чи можна служити добру, переповняючи своє серце злом, заздрістю і страхом?!
Знаю, знаю, що Я не сам; що Ти, Отче, тут, близько, бо не може батько бути байдужим до страждань сина. Зойк мого серця не залишає Тебе в спокою; Ти чуєш Мій клич про допомогу, але Я певний: ці страждання не злякають Мене. Я люблю Твоє творіння і постою за людину до кінця.

Сміються з Мене і виставляють Мене на глум, спотворивши своє обличчя гнівом і кривлянням.

Отче, вони не знають, що чинять; не порахуй їм цього, а радше просвіти їх Духом Святим.

Навіть коли не хочуть і байдужі щодо свого майбутнього, просвіти їх словом істини.

Тіло сколихнулося, втрачаючи під собою твердь землі, а розум відчув безодню, що відкрила свою пащу, щоб поглинути в’язня. Мить падіння обірвалася від страшного струсу тіла, бо воно, не торкнувшись дна ями, зависло в повітрі. Здалося, що сильні руки обійняли його настільки, що забракло сили наповнити легені повітрям. Хотілося вивільнитися з цих обіймів, але від того пута ще більше стискали плоть. Від цих старань тіло захиталось і з силою вдарилось об камінну стіну...

Удар по обличчі, ще і ще. “– Ну, очуняв! – долинув крик до вух Ісуса. – До Пилата його!” Від поштовху в плечі в’язень упав на коліна. Занімілі м’язи не слухають розуму, але треба йти.
Я переможу цей біль, лише б він перетворився на живильну силу і допоміг їм...

- “Не говориш до мене ?” - вивів Христа з глибокої задуми голос Пилата.

– О, Я чую твої слова, - подумки відповідає йому Ісус, - та ти не в силі збагнути силу Моєї відповіді. В дусі інтриги чекаєш на щось незвичне. Бажаєш його лише для власного задоволення і потіхи. Ти не шукаєш правди, а тільки тимчасової сенсації. Розваги, обжирство, пияцтво тебе вже не задовольняють. Гроші, що так щедро переходять через твої руки, вже не милують твої очі. В цій хвилині ти став ласим на щось незвичне і готовий з чого-небудь потішитися. Та скажи я тобі ці слова вголос, не опануєш собою; а тобі ще призначено зробити багато...

Не дають тобі спокою слова Моїх звинувачувачів. Тобі цікаво – чи Я Син Божий?
- Ти кажеш! – думка ніби напружилася, відкрила уста і вилетіла на свободу.

- А, може, Ти й цар? – не вгавав Пилат, та в його голосі вже відчувалося почуття страху.

- Цар, але царство моє не від світу цього.
 
Де тобі збагнути, що Моєму царству немає кінця, - вже подумки доповнює в’язень. Як думка переносить людину з одного місця в інше за десятки тисяч миль і в одну мить охоплює всю красу баченого; як око сягає зірок і обіймає всесвіт, дивуючись чудесним ладом у ньому; як маленька бджілка збирає нектар і заносить до вулика мед; як змінюють пори року одна одну, відкриваючи свою велич і красу – ось Моє багатство. Навіть ти, коли любиш і бажаєш іншим добра, - це Моє царство! Я відчуваю, що в тобі жевріє іскра добра, бо й ти віддзеркалення Творця. Не втрачай свого шансу, і як готовий робити добро – роби його. Не страхайся за наслідки, бо якщо навіть душу свою погубиш заради добра, – віднайдеш її для вічності в Бозі.
Із криком “Вітаймо царя!” слуги Пилата накинулися на Христа. Заохочуючи один одного до розправи над в’язнем, стали подібними до розлючених левів, що впиваються запахом крові. Ніби нізвідки, в руках одного воїна з’явилися гілки колючки. Досить вправно, за допомогою друга він сплів їх разом у вінок. - “Не годиться цареві бути без вінця”, – акуратно поклав вінець на голову Христу. Відтак щитом притиснув його.

Ніби тисячі розпечених цвяхів, вп’ялися колючки в чоло та й по всій голові, і з кожного зраненого місця потекла кров.

Стерпів.

Один з вояків, відщепивши свою накидку, накинув її на плечі Христа. – “Радуйся, Царю Юдейський!” – промовив і щосили плюнув Ісусові в лице. Ноги у в’язня підкосилися, та дужі руки вояків, мов залізні кліщі, підтримали його і посадили на стілець. Хвилева пауза від тортур позволила Христу ще раз оцінити обстановку навколо себе. Несамовитий регіт, плюгаві слова наповнювали приміщення.

Як можуть людські уста вимовляти такі плюгавства? Чи в них не було батьків? Та напевно були, лише не дбали, щò виросте з їхніх дітей, а ті стали вовкулаками, які не цінують життя.
Хтось із солдатів всунув у руки тростину, і в ту ж мить сильний удар по голові ще глибше ввігнав колючки в рани... До вух Христа долинув легенький свист, ніби хтось розкроює повітря, - і нараз шалений біль скорчив тіло. Свист батога повторюється ще і ще, а його дотик до тіла Христа перетворює його в суцільну рану. Нараз тіло обм’якло і зависло на прив’язаних руках до стовпа...

- Це чоловік! – долинув до Ісусових вух оклик.

Так, це Чоловік, а ви Його не пізнали; це чоловік – Отчий образ і подоба. І якщо ви Його не пізнали – то хто ви?...

Ранішні промені сонця голублять кожну людину, що поспішає їм назустріч. Не оминають вони Ісуса. Ніби підтримують гнаного і побитого, якого ведуть до Ірода. Променям сонця не збагнути, що своїм дотиком до зболеного тіла Христа забирають краплі вологи і від того одежа присихає до ран. А відтак кожний порух, кожний штурхан міріадом нервових імпульсів додає страшного терпіння скатованому в’язневі.

Зустрічні перехожі відвертають свої очі від походу і байдуже поспішають далі. Вони вже звикли до різних видовищ, і їх зовсім не турбує доля бідака. Хіба що невелика горстка жінок, що з острахом супроводжують цей хід, обмивається сльозами, вони раді в кожну мить поспішити йому на поміч. А ще ті, грошолюбні і суєтливі, що заробили на цьому судилищі...

Очі, такі глибокі, як безодня, голубі як небесна гладінь, з виразом болю і в ту ж мить спокою, зацікавили Ірода. Хоча перед ним побитий в’язень, але є в ньому те, що будить людське сумління. Цей погляд, повний докору, що дихає правдою, він уже бачив, бо такий погляд залишає по собі незгладну пам’ять. “А, може, то він Предтеча?“ – роїлося в думках Ірода, - “Але чому не говорить? Що за зухвалість перед царем!”

Ні, ти не цар. Цар носить тяготи останнього підопічного, ти п’явка ненаситна, що не в спромозі насититись беззаконням, – німими устами відповідає Христос, вловлюючи думки Ірода.
Без краплі жалю і співчуття до скатованого, розгніваний, що не вдовольнив своєї цікавості, різко встав. “У цій справі залишаю останнє слово Пилатові,” – відвернувшись від Христа, промовив Ірод і пішов до виходу...

“ Се цар ваш!” – пронісся оклик Пилата над площею преторії.

Попри духовне спустошення, яке ти нажив за життя, жевріє у твоєму серці почуття справедливості; турбує тебе відчуття таємничого і незбагненного. Прокураторе! У своїй жорстокості і байдужості до ближнього ти готовий постояти за життя. Але, знай, вистояти за нього може лише той, хто не хвилево цього бажає, а лише той, хто Слово Боже приймає і зберігає його у своїх щоденних ділах.

“Геть із ним! Розіпни його!” - Німа тиша в душі...

Хрест в’ївся своїм тягарем у зболене тіло. Воно не витримало і впало під тягарем. Розпашілий від кривавої оргії, солдат замахує нагайкою – і тіло пронизує, наче струмом, біль. В голові засудженого паморочиться, і ніби через сон долинають слова: “Зніміть з нього хреста, бо не донесе”. І нараз – полегша для тіла. “Отче, чи то минає мене моя чаша? – шепочуть уста; - Та ні, Отче ! Нехай буде воля Твоя, а не моя. Я його донесу до кінця. Я певен – ним скористаються ті, що шукають Тебе. Лише не покидай мене, знесиленого тілом”. Враз дужі вояцькі руки дотикаються тіла, ніби діляться своєю силою, і ставлять Христа на ноги.
Люди, що звикли до подібних видовищ, кидають свій погляд у бік страшної процесії і поспішно ховаються у брамах домів. Перешіптуються і подивляють, що той, хто з гробу викликав мерця, сам засуджений на таку ганебну смерть. Співчувають терплячому, а як процесія їх минає – вони думками вже в завтрашньому дні. Завтра – Пасха. І знову лише горстка жінок, а поміж них юнаки, трохи осторонь, супроводжують страсний хід. Вони самі не в силі збагнути баченого. Готові підбігти і обтерти закривавлені уста свого учителя; потішити його, що вони з ним. Його біль досягає їхнього серця і плач виривається з їхніх грудей. О, а до процесії долучаються ще й цікаві. Вони всюди і завжди, лише б задовольнитися видовищем...

Перед очима, як на долоні, таке дороге і невдячне місто.

- Так захотілося всіх обійняти і звільнити від злоби, байдужості. Отче, чи замало чудес сталося в цьому місті? Чи не вони, ті самі люди, що ще вчора користали з моєї допомоги, сьогодні кричали – розіпни! Розіпни його!

Хтось штовхнув Ісуса вперед і вивів з хвилевого оціпеніння. Нараз долинув людський крик і привів усіх до тями. То розпинали засуджених розбійників. “Його, його беріть, подивимось, чи сам себе спасе! Адже інших спасав!” – кричала розлючена товпа.

Відчутно, як надмірно б’ється серце. Ні, страху немає, лише жаль, що не пізнали Його ; що через Нього суд собі чинять.Хтось простягнув посудину з вином і миррою. Це не мені, Я свій хрест вибрав свідомо. Вояк шарпнув за одежу і ще раз зробив особливо боляче зраненому тілу. Його право забрати мою одіж. Отче! Чи це справедливо...

Руки розтягнули і прибили до поперечки хреста. – Отче, відпусти їм, бо вони не знають що роблять, – шепочуть уста, а руки і ноги корчаться від неймовірного болю.Тіло розривають цвяхи, а кров обмиває хресне дерево... Хрест поволі підноситься вгору...

- Сину! – Зойк матері сколихнув всесвіт. Сонце закрилося хмарами... Камені порозпадалися...
В основу цих розважань над страстями Христовими покладено Святе Євангеліє, апокрифи і пережиття у час відвідин Святої Землі.

Я. Чухній

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, додайте 7 й 5.

Духовність

папа

МАЙБУТНЄ — ЦЕ НЕ „Я“, А „МИ“

Папа Франциск виступив на відомій конференції TED ...

блаженіший

Великоднє послання Блаженнішого Святослава

Сьогодні по всьому Всесвіту лунає радісний одноголосий благовіст: «Христос воскрес!...

радість

2 речі, які треба зробити

ще до кінця Великого Посту: більше доброзичливості, менше нарікання ...

Христос

УРОКИ ДОБРОЇ СПОВІДІ ВІД ЄФРЕМА СИРИНА

Іншому ворог навіює такий помисел: «Ти ще молодий – під старість каятимешся...

Бог

Бог не запитає

Бог не запитає тебе, яким автомобілем їздив, але ...

постимо

ЧАС РЕАНІМУВАТИ ДУШУ

Після темної ночі настає світанок. Кожного ранку, коли ми відкриваємо очі...

блаженіший

20 ТЕЗ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА ПРО ХРИСТИЯНСЬКЕ ПОДРУЖЖЯ

В ефірі проекту “Відкрита церква” глава УГКЦ відповів ...

чистилище

5 міфів про чистилище

5 міфів про чистилище, в які вірить багато людей (Можливо, навіть ви!) ...