Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Слава Ісусу Христу! Довгий час мала проблеми з ногами. Зробили операцію на вени. Пройшло паро років після операції і побачила в одному місці почервоніла нога, почула болі. Здавалось таке подібне до відкриття рани на нозі. До лікарів не зверталася. Молилася до багатьох святих. Я маю миро св. Філомени. Помастила ногу миром св. Філомени і почала відмовляти дев’ятницю. Скоро почула полегшення і в цьому місці гарно зажило. Складаю щиру подяку св.  Філомені, Матінці Божій, Ісусові Христові і всім святим.

Горак Надія (Львіська обл., м. Мостиська)

Назад
Автор: о. Катрій Юліян, ЧСВВ, Пізнай свій обряд

Стрітення Господнє

Дата публікації: 14-02-2011

"Радуйся благодатна, Богородице Діво, бо з Тебе засяяло Сонце правди Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві"

Тропар празника

Різдвяне коло свят завершується празником Господнього Стрі­тення, який святкуємо 2 лютого, на сороковий день після Христо­вого Різдва. Цей празник своїм змістом тісно пов'язаний з Христо­вим Різдвом, бо як у Різдві, так і тут Христос при своїм пожерт­вуванні у святині об'являє нам Свою божественність. Від зустрічі Божої Дитини і Його Пресвятої Матері з праведним Симеоном і сам празник у Східній Церкві називається Стрітення. Візьмемо до уваги три питання: основу празника, його встановлення та дух богослуження.

ОСНОВА ПРАЗНИКА

Празник Стрітення засновується на події з життя нашого Спа­сителя, яку записав святий євангелист Лука (2, 22-40). Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закін чення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повин на була принести пару голубів або пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: "Утробу Дівичу освятив Ти різдвом Твоїм". Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.

Крім того, над первородним хлопчиком 40 дня відбувався ще обряд пожертвування Богові і його викуплення. Той, хто повинен був освятити й викупити всіх людей, дозволяє, щоб найперше сам був посвячений Богові і викуплений. "Предвічний Бог, — каже литійна стихира, — що колись на Синаю дав закон Мойсееві, сьогодні являється як Дитина. Як Творець закону Він виповняє закон, і по закону приноситься у храм і дається старцеві".

На окрему увагу заслуговує тут ще зустріч Божого Дитяти і його Пречистої Матері з праведним Симеоном. Святий Лука каже, що Симеон "був праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа" (2, 25-26). За Божим просвіченням Симеон у Дитятку Ісусі пізнає Месію, бере Його на свої руки і гарною молитвою дякує Господеві Богу за ласку, що його очі побачили обіцяного Спасителя. Наша Церква відправу вечірні кожного разу завершує молитвою Симеона "Нині відпускаєш". Старець Симеон пророкує Пресвятій Богородиці її майбутню жертву і терпіння задля Ісуса Христа.

ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА

Празник Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його "40 днем після Богоявлення". Його святкування описує так: "Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму" (Гл. 26).

З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527-565) він набирає особливого зна чення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослуженнях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.

Причинами урочистого святкування Стрітення були дві надзви­чайні події: морова зараза в Царгороді й околиці та землетрус в Антіохії. У кінці 541 року в Царгороді і його околиці з'явилася морова зараза, через яку кожного дня гинули тисячі людей. Так тривало три місяці. А до того в Антіохії пройшов великий земле­трус. Передання каже, що в той час один праведник мав об'явлення від Бога, що нещастя, яке сталося в державі, відійде, коли буде встановлене урочисте празнування Господнього Стрітення. У 542 році, за наказом цісаря Юстиніяна, відбулося урочисте святкування празника і пошесть відійшла.

Зі Сходу празник Стрітення перейшов у V ст. до Риму, звідси в VII ст. — до Франції та Іспанії, а в VIII ст. — до Німеччини. Його встановлення на Заході одні приписують папі Геласію († 496), а инші — папі Григорію Великому († 604). Звичай процесії зі свічками на Стрітення, напевно, запровадили за папи Сергія (687-701). Цей звичай досить швидко прийшов з Риму до Єрусалима й инших міст Палестини. Кирило Скитопольський († 557) у своєму Житті святого Теодосія Великого оповідає про багату жінку римсь кого урядовця, на ім'я Ікалія, яка між Єрусалимом і Вифлеємом збудувала гарну церкву на честь Пресвятої Богородиці і там завела звичай святкувати празник Стрітення зі свічками. Про цей звичай говорить також єрусалимський патріярх Софроній († к. 641) у своїй проповіді на празник Стрітення. Світло свічок — гарний символ правдивого Божого світла, що ним є сам Господь наш Ісус Христос.

Носіння свічок процесією на Стрітення ще раніше було в практиці в Олександрії. Кирило Олександрійський († 444) у своїй проповіді про принесення Дитяти Ісуса до храму згадує про носіння свічок цього дня в Олександрії. Про таку саму практику в Анкирі говорить Теодот Анкирський († κ. 446). Звичай благословляти свіч ки на Стрітення прийшов аж після X сторіччя. Перший раз згадує про нього Римсько-германський служебник з XII ст.

Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників.

У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних праз ників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці. Цей празник має один день перед- і сім днів попразденства. На цей день існують проповіді багатьох Отців і Вчителів Східної Церкви. Службу празника написали святий Андрій Критський, святий Йоан Дамаскин, святий Косма Маюмський, патріярх Герман і Йосиф Студит. Наступного дня після Стрітення Східна Церква святкує пам'ять праведних Симеона й Анни.

ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ПРАЗНИКА

Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове божество та віддати честь Пречистій Діві Марії, як Бого­матері. Про глибокий зміст і значення празника говорить у своїй проповіді на цей день святий Кирило Олександрійський. "Пред­вічний, — каже він, — мале Дитятко і древній днями (себто Бог). Дитя при грудях і Творець віків. Бачу Дитину і пізнаю Бога. Дитя кормиться і світ удержує. Дитя плаче і світові дає життя і радість. Дитина в пеленках і мене звільняє від гріховних пелен... Це Дитя славлять ангели, Йому поклоняються архангели, перед Ним дри­жать Власті, Його вихвалюють сили, Йому служать херувими, Його благословлять серафими, Його славить сонце, Йому служить мі сяць, Його слухає природа, Йому коряться джерела і моря... Це Дитя поконало смерть, побідило диявола. Знищило клятву... стерло гріхи, осудило єресі, прикрасило все створіння, спасло Адама, обновило Єву, призвало народи, освятило світ... Тож усі світло зустрічаймо Господнє Стрітення... Так цей день прикрасімо свіч ками, як годиться синам світла, і істинному Світлові-Христові принесімо свічки з душевними світлами" (Пролог, Ч. І).

Стихири вечірні і сідални, канон та стихири утрені — це один величний гимн слави в честь Христового Богоявлення, у честь предвічного воплочення Бога-Слова та в честь Пресвятої Богоро­диці. Ця мала Дитина, що її сьогодні батьки принесли до храму, це Бог предвічний, що дав закон Мойсееві на горі Синай: "Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії, — що колись був дав закон Мойсееві на Синаю, повинується задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами... Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці... Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном".

Дитятко, що Його сьогодні бачимо в храмі, це пророками пред­сказаний і Богом післаний Месія: "Скажи, Симеоне, — співаємо на стихирах вечірні, — кому ти, тримаючи на руках у храмі, радуєшся? Кому кажеш і кличеш: "Нині я став свобідний, бо видів мого Спасителя?" Це Той, Хто з Діви народився, Він Бог Слово від Бога, що задля нас воплотився і спас людину, Йому поклонімся".

А Мати принесеного до храму Дитяти — це Пресвята Богоро диця. "Прикраси твою світлицю, Сіоне, — каже стихира на стихов ні вечірні, — і величай Царя-Христа, вітай Марію — небесну браму, бо вона це херувимський престол: вона носить Царя слави". Пречиста Діва Марія не тільки Мати Христова, але вона також наше уповання й наша Заступниця. На 9-ій пісні канона утрені її благаємо: "Богородице Діво, надіє християн, покрий, збережи і спаси тих, що на тебе уповають... Богородице Діво, для світу блага Помічнице, покрий і збережи нас від усякої нужди й печалі".

Свята Церква, бачачи велике таїнство Богоявлення і Божої любови до нас, закликає своїх вірних до прослави Христа Господа: "Хай ангельський хор чудується, а ми земними голосами заспі ваймо пісню, бачачи невимовне Боже зшестя. Той, що перед Ним дрижать небесні сили, Його сьогодні обіймають старечі руки єди ного Чоловіколюбця" (Сідален утрені).

Проповідь на Стрітення Господнє

Лука 2, 25 – 32 

Принесення Ісуса до храму

Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Нехай наші серця наповняться радістю і світлом у день цього чудового свята, яке цьогоріч маємо нагоду відзначити недільного дня. Сьогодні Ісуса принесено, даровано, посвячено Отцеві у Його людській особі. У візантійській традиції це свято називають Стрітенням, тобто зустріччю.

Про яку зустріч ідеться? Про ту, яка відбулася в єрусалимському храмі за законом Мойсея, і завдяки якій така ж таїнственна зустріч щомиті можлива для нас. Навіть тоді, коли тілесними очима ми бачимо чоловіків, жінок, дітей, старців, це Ісус приходить до нас, і ми мусимо Його зустріти. Просімо, щоб Богородиця навчила цього наше серце.

У центрі цієї події ми бачимо Богородицю, яка позбувається своєї Дитини. Дитина вже їй не належить. Вона посвячує Його, приносить улюбленого Сина Отцеві, від Якого отримала Його. Він не її, і вона віддає Його Отцеві. Дивна річ, що приймає Ісуса з її рук старець Симеон. І через цей незвичайний момент нам також запропоновано прийняти Його до свого серця. У ту мить обітниця, яку Бог виконав у своїй вірності, зустрічається з очікуванням – очікуванням Симеона та нашим очікуванням. Відбувається зустріч обітниці з її сповненням, зустріч Ісуса, дарованого Матір’ю, і серця, яке вміло чекати Його.

Богородиця виконує більше, ніж припис закону. Вона направду сповнює обітницю, ту, якій Авраам посвятив усе в своєму житті, аж до пожертви власного сина Богові, сина, якого він отримав у дарунок з ласки Божої. Бо і він зрозумів у вірі, що повинен позбутися свого сина, віддаючи його Богові, Богові, Який не бере, а лише віддає себе безкорисливо. Чому Авраам приносить цю самовіддану жертву? Бо Його серце цілковито посвячене серцю Бога, Який віддає нам свого єдиного улюбленого Сина, щоб усі люди мали життя.

Серце благодатної Богородиці того дня зливається із серцем Отця, що розкрилося, аби віддати нам свою Дитину. Тому Симеон наперед духом бачить її серце там, де все звершиться – під хрестом, – де меч болю прошиє серце Богородиці, і вона віддасть свого Сина, Який уже належить не їй, а лише Отцеві, а через Нього – всім дітям Отця. У ту мить вона стає нашою матір’ю, матір’ю всіх живих (див. Йо. 19, 25 – 27).

Аби пережити ту чудесну зустріч із Христом, нам треба погодитися ввійти до храму свого серця, до того глибокого місця зустрічі, де Ісус «відкриває думки наших сердець» (див. Лк. 2, 35). У наших серцях живуть різноманітні уявлення про Бога, які заважають зрозуміти сенс нашої зустрічі з Ним. Поки наше серце не стало вбогим, як серце Діви Марії, ми не можемо прийняти Його, пережити правдиву зустріч із Богом, Який є цілковитим даром. Усе, що є в Ньому, – дар. Доки ми поводимося так, ніби Він належить нам, доки ми слухаємо Його, бо Він так сказав, але водночас залишаємося замкненими в собі, ми не посвятили себе серцю Отця. Ми ще не зрозуміли, що Ісус, Який поєднався з нами, не належить нам. Він даний мені для того, щоб я давав Його иншим. Я зустрічаю Його, лише даючи себе Йому, а отже, своїм ближнім. Поки охрещена людина не живе для инших, зокрема, для тих, які не знають свого Спасителя, вона не пізнала Бога. Тому зустріч із Богом – це незвичайний поворот у житті. Власне тому Ісус сказав, що Він стане для нас знаком протиріччя.

Але ми можемо пережити зустріч із Ним, якщо «візьмемо Марію до себе» (див. Йо. 19, 27), адже Ісуса ми отримали через неї, і через неї в нас перебуває Святий Дух. Тоді разом з нею, за її прикладом, наше життя стане даром для Бога. Така ж зустріч і така ж внутрішня боротьба відбувається у житті Церкви. Господь цілковито належить їй, а отже, і нам, що разом утворюємо її. Якщо ми затримуємо цей дар для себе, він зникає. Христос – світло для просвіти народів, Він своїм світлом просвічує Церкву, тому його проміння має проходити і через нас.

Просімо Святого Духа, Який перебував у Симеоні, Який навчив його чекати і завжди надіятися, Який повів його до храму на місце зустрічі, просімо Його за молитвами Діви Марії, щоб Він усунув усі огорожі нашого «я», що не впускають світла та заважають випромінювати його.

Все, чим ми є, все, що маємо, ми отримали в дар. Святий Дух учить нас чувати, як Йосиф і Марія, споглядаючи обличчя Господа Ісуса. Він розплющить нам очі і дасть «побачити спасення», та побачимо ми його лише тоді, коли дивитимемось на инших, – не на себе, не на свою Церкву, а на инших. Бо отримали його заради них, щоби, приймаючи його, його віддавати.

Жан КорбонЦе називається світанком, Львів, Свічадо 2007

Додати власний коментар

*
*
Що є сумою 9 і 6?

Духовність

папа

МАЙБУТНЄ — ЦЕ НЕ „Я“, А „МИ“

Папа Франциск виступив на відомій конференції TED ...

блаженіший

Великоднє послання Блаженнішого Святослава

Сьогодні по всьому Всесвіту лунає радісний одноголосий благовіст: «Христос воскрес!...

радість

2 речі, які треба зробити

ще до кінця Великого Посту: більше доброзичливості, менше нарікання ...

Христос

УРОКИ ДОБРОЇ СПОВІДІ ВІД ЄФРЕМА СИРИНА

Іншому ворог навіює такий помисел: «Ти ще молодий – під старість каятимешся...

Бог

Бог не запитає

Бог не запитає тебе, яким автомобілем їздив, але ...

постимо

ЧАС РЕАНІМУВАТИ ДУШУ

Після темної ночі настає світанок. Кожного ранку, коли ми відкриваємо очі...

блаженіший

20 ТЕЗ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА ПРО ХРИСТИЯНСЬКЕ ПОДРУЖЖЯ

В ефірі проекту “Відкрита церква” глава УГКЦ відповів ...

чистилище

5 міфів про чистилище

5 міфів про чистилище, в які вірить багато людей (Можливо, навіть ви!) ...