Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Хочу подякувати за ласку і опіку над моєю сімєю Матері Божій і святій Філомені. Одного разу моїй дочці піднялась температура до 39,3. я помастила миром святої Філомени і сталося чудо.Температури не стало.Також допомогло миро святої Філомени від сильної болі

Люба (м. Бережани)

Назад
по Марія Колодій
Автор: Владика ВЕНЕДИКТ (Алексійчук)

ЗАПОДІЯННЯ ДУШЕВНИХ РАН І ЇХ ЗЦІЛЕННЯ

Дата публікації: 01-07-2011

tl_files/2011-NEWS/07/VLADIKA VENEDIKT.jpg
Заподіяння ран у міжлюдських взаєминах – це тема, яка стосується кожної без винятку людини на землі. Кожен з нас якоюсь мірою зазнає ран у контактах з іншими людьми. У міжлюдських стосунках чимраз частіше бачимо брак мудрої любови й серйозного, фундаментального виховання.

Зранення. Примирення. Зріла любов.

Заподіяння ран у міжлюдських взаєминах – це тема, яка стосується кожної без винятку людини на землі. Кожен з нас якоюсь мірою зазнавав і зазнає ран у контактах з іншими людьми, а також у контактах із самим собою! Кожен з нас, окрім того, стикається зі жертвами кривдників та із самими кривдниками, чимало яких страждають через те, що відчувають болісні докори сумління, жаль за зруйнованими стосунками й гострий страх перед майбутнім. У міжлюдських стосунках чимраз частіше бачимо брак мудрої любови й серйозного, фундаментального виховання. Ця доповідь складається з трьох частин. Перша частина містить вступні зауваження, які стосуються заподіяння ран у міжлюдських взаєминах. У другій частині представлено способи звільнення від душевних ран і зруйнованих цими ранами стосунків, які ми мали в минулому. І врешті в третій частині викладено правила, дотримуючись яких можна захистити себе від міжлюдських взаємин, які завдають ран.

1. Заподіяння ран у міжлюдських стосунках: вступні зауваження

1.1. Потреба реалізму: ми всі є зраненими

Ми всі якоюсь мірою є зраненими. Неможливо, щоби хто-небудь, проживши земне життя, не мав поганих взаємин і не зазнав кривди. Рани, яких було завдано людині, можуть відрізнятися лише своїми видами й глибиною. При цьому слід пам’ятати про те, що чим менше хтось зазнає ран, тим він є вразливішим, навіть на дрібні кривди. Своєю чергою, той, кого кривдять у жорстокий спосіб, зазвичай поступово “звикає” до болю й страждань, щоб вижити хоча б фізично. Якщо взяти до уваги цей факт, то можна ствердити, що кожна людина, принаймні деколи, зазнає болісних ран у міжлюдських стосунках. Суттєва різниця між людьми полягає не в тому, що одні є зраненими, а інші – ні, а, радше, в тому, як вони реагують на завдані їм рани.

1.2. Кривдник і скривджений в одній особі

Другим важливим вступним спостереженням є той факт, що кожен з нас, принаймні часом, ранить сам себе! І то не лише тоді, коли нас перед цим зранила інша людина. Блудний син з Євангельської притчі не жив у рідному домі в умовах зіпсованих стосунків. На нього також не мали впливу погані чи деморалізовані товариші. Однак, незважаючи на це, сильно віддалився від люблячого батька й завдав сам собі великої кривди. Деякі люди кривдять себе тисячі разів й не роблять із цього жодних висновків. Інші кривдять себе опосередковано, наприклад, у той спосіб, що дозволяють себе кривдити іншим людям, незважаючи на те, що самі вже є дорослими й мають змогу захиститися чи зробити висновки з попереднього, негативного досвіду

1.3. Ранить брак любови

Третє вступне спостереження: під час взаємин люди завдають одне одному душевних ран завжди тоді, коли ставляться до самих себе або до інших без почуття зрілої любови. Не треба з когось знущатися, когось бити чи шантажувати, щоб він почав страждати. Достатньо не любити його або ж плутати любов з наївністю. Наприклад, розпещуючи дітей і підлітків, можемо завдати їм більшого болю, ніж застосовуючи до них фізичне насильство. Так є тому, що від пестощів, як правило, ніхто не захищається, не опирається їм, оскільки спочатку таке ставлення приносить дітям приємність.

1.4. Ранить зосередження на почуттях

Четверте спостереження стосується емоційного аспекту заподіяння ран у міжлюдських стосунках. Нині щодо цього легко помітити не лише моду на психологізування, тобто на звуження явища завдання ран до психічного виміру, а й навіть моду на зведення цього явища до емоційного виміру. Звідси й тенденція багатьох психологів, педагогів і навіть богословів до того, щоб зосереджуватися на емоційних наслідках завданих ран або ж щоби виключно ці наслідки брати до уваги. Такий підхід лише поглиблює біль від зазнаних душевних ран і замикає жертву в емоційній в’язниці минулого. Зосередження на емоційному аспекті пережитих ран – це типовий приклад того, як займаються проявами, а не причинами проблеми.

1.5. Святі: зранені, але благословенні!

Найболісніше переживає завдані йому рани той, хто найбільше любить. Оскільки такі люди є найвразливішими не тільки на зло, а й на брак любови. Саме тому найбільш зраненими людьми зазвичай є святі. Найяскравішим прикладом з огляду на це є ситуація Пресвятої Богородиці. Ніхто з людей не зазнав таких ран, як Вона. Неймовірного болю, безперечно, завдавав Їй страх за життя Її Єдиного Сина від народження до хресної смерті. Однак святі – це не лише найвразливіші люди, але також найрадісніші люди, які – подібно, як Марія, – усвідомлюють, що в будь-якій ситуації вони є благословенними. Поведінка святих – це знак, що людина, яку захищає зрілі стосунки з Богом, може бути сильнішою навіть від найстрашніших, найглибших ран, отриманих у міжлюдських стосунках, оскільки зв’язок з Богом є міцнішим від усіх її взаємин з людьми.

2. Примирення як ліки, що зцілюють зранені стосунки

Часто стикаємося з двома хибними позиціями щодо ран, отриманих у міжлюдських стосунках. Перша помилка – це вищезгадане психологізування, яке веде до зосередження на почуттях і до повторного переживання ран, одержаних у минулому. Друга помилка – це моралізування, тобто коли людині дають “побожні” поради типу: “Пробач від усього серця й забудь!”, “Будь добрим християнином, який любить ворогів і котрий усім усе пробачає!” Як зосередження на болісних емоціях минулого, так спробах “героїчно” звільнитися від болісного минулого за допомогою зусиль “доброї” волі лише збільшують масштаб проблеми й нічого не вирішують. Євангеліє вказує нам на єдині справжні ліки, які зцілюють рани минулого. Цими ліками є зріле поєднання і примирення з Богом, із самим собою й з іншою людиною.

2.1. Примирення з Богом

Першою умовою звільнення від зранених міжлюдських стосунків минулого є примирення з Богом. Людина, яку скривдили інші люди, – а часто навіть той, хто сам кривдив інших або заподіював кривду самому собі, – зазвичай, відчуває жаль до Бога за те, що Він не захистив її від цих болісних відчуттів і переживань. Саме тому перша умова визволення з тенет болісного минулого полягає в тому, що людина повинна відкрити для себе, що Бог невинний, що Він не кладе на її плечі жодних хрестів, не змушує її страждати й проходити через різні випробування. Бог не посилає людині жодних кривдників і не хоче, щоб вона страждала.

Насправді, примирення з Богом – це щось значно більше ніж лише визнання перед Ним своїх гріхів і прохання пробачити нас за вчинене зло. Примиритися з Богом – це цілим серцем визнати: “Боже, Ти любиш мене, і все що посилаєш в моє життя, посилаєш зі своєї любові”. Людина, що поєдналася з Богом, – це той, хто любить Бога понад усе. А любити Бога понад усе – це довіряти Йому понад усе. Це – ставитися до Нього з дитячою вдячністю й довірою, які притаманні дитині, котра відчуває, що батьки люблять її беззастережно й зріло.

Примиритися з Богом – це відкрити й зрозуміти, що Він має рацію також і тоді, коли не вислуховує деяких наших прохань і коли не керується ні нашою людською логікою, ні нашими людськими уявленнями про любов і справедливість. Примиритися з Богом – це зрозуміти, що Він не є ні жорстокий, ні наївний. Примиритися з Богом – це відкрити, що кожен з нас є блудним дитям, яке віддалилося від люблячого Отця, піддавшись ілюзії легкого щастя, й що Він продовжує нас любити, невідворотно й мудро. Бог ніколи не припинить любити нас. Навіть тоді, коли віддаляємося від Нього на велику відстань, Він виходить назустріч нам, щоб пробачити нам і щоб пригорнути нас на знак милосердної любови. Примиритися з Богом – це зрозуміти, що Бог, який невідворотно любить нас, не перешкоджає нам зазнавати на собі болісних наслідків наших власних гріхів і гріхів інших людей, щоби ми саме під впливом страждання замислилися й повернулися до Нього.

2.2. Примирення із самим собою

Результатом примирення з Богом є зріле примирення із самим собою. Однак примирення із самим собою – це щось цілком інше, ніж примирення з Богом. Бо примирення із самим собою не означає, що ми визнаємо свою правоту! Навпаки, людина, примирившись із собою, усвідомлює, що в минулому її не тільки кривдили інші люди, а й вона сама неодноразово кривдила себе. Примиритися із собою – це визнати, що ніхто ззовні не може захистити тебе від ворога, яким ти стаєш для самого себе тоді, коли віддаляєшся від Бога й коли перестаєш любити.

Кожен з нас якоюсь мірою відчуває за щось жаль до самого себе. Моїм завданням є пробачити собі те, що я заподіяв зло собі й іншим людям. Можу пробачити собі те, що дозволив кривдити себе, можу примиритися з цілою історією свого життя. Примирення із самим собою відбувається тоді, коли я живу в правді про самого себе, коли приймаю до відома те, що я є, а також те, яким я. Примиритися із собою – це погодитися з правдою про себе. Правда звільняє – навіть якщо дуже болить і непокоїть. У результаті я не протестую ні проти дійсности, яка мене оточує, ні проти минулого, котрого, зрозуміло, не можу змінити.

Примиренню із самим собою загрожують крайнощі. Одна крайність полягає в тому, що людина проявляє щодо себе жорстокість і не хоче пробачити собі помилок минулого. Другою крайністю є наївність, яка полягає в тому, що людина, хоча й прощає собі помилки минулого, але далі продовжує кривдити себе, повторюючи робити ті самі чи схожі помилки. Зрілим можна назвати такий підхід до себе, коли людина сприймає саму себе з Божою любов’ю. Примиритися із самим собою – це вчитися на помилках минулого. Або ж, інакше кажучи, вимагати від себе відтепер керуватися любов’ю, правдою й відповідальністю, щоб зло в собі й навколо себе перемагати добром.

2.3. Примирення з ближнім

Примирення з Богом і з самим собою веде до примирення з іншою людиною. Той, хто з болем усвідомив собі, що часом ранив інших людей і навіть самого себе, хто відчув милосердну любов Бога й хто пробачив собі помилки минулого, здатний по-новому сприймати своїх кривдників. Той, хто усвідомив собі власну слабкість, починає розуміти й те, що інші люди також слабкі й грішні, що часто самі не знають, що чинять, що – так само, як він, – потребують Божого милосердя й людського прощення. Якщо хтось не здатен щиро, від усього серця пробачити своєму братові чи сестрі, це означає, що він ще не повірив, що Бог пробачив йому, і що ще не може пробачити самому собі. У чому полягає примирення з ближнім? Тут можливі два випадки. Можу потребувати примирення з ближнім як його кривдник або як його жертва. Розгляньмо спочатку перший з цих варіянтів.

Якщо я є кривдником, чи маю право підійти до своєї жертви й сказати: “Хочу з тобою примиритися. Пробач мені!”? Отож, ні, не маю такого права! Якщо я є кривдником, то передусім мушу виконати такі умови, які дали б скривдженому змогу пробачити мені. Отже, якщо я когось скривдив, то маю піти до нього – але не для того, щоб попросити в нього пробачення, а щоб сказати: “Перепрошую”. “Перепрошую тебе, дружино, чоловіче, сину, донько, мамо, тату, друже, знайомий… Знаю, що я скривдив тебе, що заподіяв тобі такої й такої шкоди, завдав тобі таких і таких прикростей”. Скривджений має право знати, що я знаю, чим його скривдив. Моє завдання – описати свої провини й, імовірно, довідатися, що заподіяв також інші кривди – яких, можливо, до цього часу навіть не усвідомлював. Треба визнати свою провину, назвати її, перепросити й сказати, як маєш намір усе виправити, – і все. Кривдник має виправити кривду, але не повинен вимагати пробачення. Якщо я виправлю кривду, яку комусь заподіяв, а скривджений, незважаючи на це, не могтиме чи не хотітиме пробачати мені, то це його справа. Навіть якщо не вибачить мені, то я все одно вже можу ступити на дорогу життя й благословення, любови й святости, оскільки зробив усе, що повинен був учинити, що було в моїх силах, щоби більше не повертатися до помилок, які я допускав у минулому.

Якщо ж це я є скривдженою особою, то Ісус закликає мене пробачити своєму кривдникові відразу. Ніколи не можна мстити. Я повинен залишити колишні кривди в минулому. Водночас мушу стати мудрішим, щоби більше не дозволити кривдити себе в майбутньому, щоб відтепер ефективно захищатися від тих, які не хочуть чи не здатні любити. Чи це означає, що маю піти до кривдника й заявити йому: “Я пробачив тобі!”? Зовсім ні! Це було б дуже наївним учинком з мого боку. Щоби я міг мудро повідомити кривдникові, що готовий пробачити йому, він спочатку мусить виконати ті умови, про які було сказано вище. Казати про прощення кривдникові, який не має наміру змінюватися, є проявом наївности щодо кривдника та проявом браку милосердя щодо самого себе.

3. Зріла любов як захист від тих, хто може заподіяти нам ран

Якщо найліпшими ліками на кривди, яких ми зазнали чи завдали в минулому, є примирення, то найліпшим способом захистити себе від душевних ран тут і тепер є зріла любов.

3.1. Небезпечні імітації любови

Якщо хтось твердить, що розчарувався в любові, то, зазвичай, не усвідомлює того, що переплутав любов з чимось, що любов’ю не є. Саме тому зрозуміти любов і зріло полюбити – а в результаті захистити себе й інших від кривд і душевних ран – можемо щойно тоді, коли знаємо, чим любов не є. У наш час любов найчастіше плутають із сексуальністю, з закоханістю й романтичним почуттям, з терпимістю й сприйняттям, з “вільними стосунками”, а також з наївністю.

Перша помилка полягає в тому, що суттю любови є сексуальне співжиття й що любов – це, передусім, наслідок дії потягів, інстинктів, гормонів чи феромонів. Такий підхід до любови, коли її плутають з інстинктами, призводить до драм, оскільки статевий потяг – як і будь-який інший потяг – сліпий. Якби суттю любови було сексуальне співжиття, то батьки не могли б любити власних дітей. Навіть у подружжі сексуальні стосунки є лише епізодом у цілому морі щоденної ніжности одне до одного й щоденної турботи про подружнього партнера. Той, хто плутає сексуальність з любов’ю, задля хвилини задоволення готовий пожертвувати не лише власним сумлінням, подружжям чи сім’єю, а й здоров’ям і навіть життям. Сексуальність, відірвана від любови, призводить до насильства, зокрема, до зґвалтувань і навіть смерти (аборти, СНІД).

Другою помилкою є переконання, що любов – це почуття, а закоханість – найвища, найінтенсивніша форма любови. Тимчасом кохати – це однозначно щось більше ніж відчувати певний емоційний стан. Якби суттю любови було почуття, то не можна було б присягатися любити під час шлюбу, оскільки почуття бувають мінливими й непередбачуваними. Почуття є частиною людини, притаманною їй рисою та її власністю. Натомість любов – це позиція, постава цілої людини. Емоції відчуваємо й до тварин, предметів чи подій, а отже, тоді, коли щось любимо або чимось тішимося. Любов – це постійний, незмінний спосіб дій, а не хвилевий настрій.

Третю помилку становить переконання, що любов – це те саме, що й терпимість. Тимчасом той, хто є терпимим, каже: “Роби, що хочеш!”, а той, хто любить, твердить: “Допоможу робити тобі те, що веде до твого правдивого добра”. У таких реаліях, у яких живемо, сказати комусь: “Роби, що хочеш!” – це так, якби заявити йому: “Твоя доля мене не цікавить і мені байдуже, що з тобою станеться!” Любов пов’язана з турботою про іншу людину, а толерантність випливає з байдужости до її долі.

Четверта помилка полягає в ототожненні любови зі схваленням. Доброзичливо сприймати іншу людину – це так, наче сказати їй: “Будь собою”, тобто “Залишайся на тому етапі розвитку, якого ти вже досягнув”. Також жодна розсудлива особа не заохотить наркомана чи злодія бути чи залишатися “собою”. Схвалення – це значно менше ніж любов, і то не лише стосовно людей, які переживають проблеми, а й щодо тих осіб, котрі прямують дорогого розвитку. Бо ніхто з нас не є настільки зрілим, щоб не могти розвиватися далі. Розвиток людини не має меж! Якщо я люблю когось, то не хочу його “заморозити” в жодній з фаз його розвитку, а навпаки – прагну йому допомагати, щоб він і далі невпинно розвивався. Схвально ставитися до людини – це сказати їй: “Будь собою!”, а любити – це промовити: “Допоможу тобі щодня ставати кимсь більшим від самого себе”. Любов – це дивовижна сила, яка здатна невпинно змінювати людину. Той, хто любить, має відвагу запропонувати особі, яку він любить, зростати у святості, в Божій милості й людській ласці, а не схвально сприймати себе на теперішньому етапі розвитку.

П’ята помилка – це коли людина починає вірити в міт про те, що “вільні стосунки” є проявом справжньої любови. Тимчасом як насправді “вільних стосунків” узагалі не існує, так само, як не існує “сухої води”, “квадратного кола” чи “блакитної чорноти”. Люди, які вірять у міт “вільних стосунків”, запевняють себе, що люблять одне одного (тобто, що їх єднає найміцніший зв’язок, який лише можливий у всесвіті), й одночасно твердять, що будь-якої миті можуть розлучитися, оскільки цей зв’язок їх ні до чого не зобов’язує. Такі люди послуговуються внутрішньо суперечливими поглядами тільки тому, щоб приховати болісну правду про те, що їхні “вільні стосунки” – це, насправді, егоїстичний, безплідний і, вже за своїм визначенням, нетривкий зв’язок.

Шоста помилка полягає в тому, що люди часто плутають любов з наївністю. Такий підхід до іншої людини, який є проявом наївности, не має нічого спільного з любов’ю. Адже любов є не лише вершиною доброти, а й вершиною мудрости. Христос багато часу присвячував тому, щоб навчати своїх слухачів мудрого мислення, саме через те, щоб вони не плутали любови з наївністю. Він прагне, щоби ми в любові були простими, як голубки, але й розсудливими та мудрими, як змії (пор.: Мт. 10, 16).

3.2. Зріла любов захищає

Коли ми вже точно знаємо, чим любов не є, нам легше окреслити суть справжньої любови. Отож, суттю любови є рішення піклуватися про розвиток конкретної особи. Це не лише “вольове” рішення, а рішення цілої людини, а отже, рішення, до якого причетна наша тілесність, статевість, мислення, емоції, моральна вразливість, духовність, релігійність, а також цінності й устремління, якими ми керуємося. Любов, як рішення піклуватися про іншу особу, на щодень проявляється в присутності, працьовитості й ніжності. Найважче завдання того, хто любить, полягає в тому, щоб підбирати влучні слова й діяти таким чином, щоб його висловлювання й вчинки були виявом любови до іншої особи. При цьому зобов’язує таке правило: те, чи люблю тебе, залежить від моєї постави, але те, яким чином виявляю свою любов, залежить від твоєї поведінки. Взірцем вираження любові завжди для нас є Ісус Христос, який шляхетних людей підтримував, заблудлим робив зауваження, а кривдників і фарисеїв публічно викривав для того, щоб вони замислилися й перестали кривдити інших людей.

Любов – це не спонтанна позиція людини. Навпаки, вона вимагає розважливих роздумів і рішучости дій. Бездумно й спонтанно можна піддатися лінощам чи егоїзмові, але не можна бездумно чи спонтанно любити. Щоб любити, треба бути дуже розсудливим. Особливо тоді, коли нам випало любити таку особу, яка не любить навіть самої себе. Ніхто з нас не є самою любов’ю. У кожному з нас є щось від наївности, слабкости й егоїзму. Саме тому ми тим зріліше здатні любити, чим тісніші стосунки єднають нас з Богом, який є джерелом любові.

3.3. Любити так, як Ісус

Ісус любить кожну людину беззастережно й невідворотно, але водночас кожному виявляє свою любов по-іншому, неповторним чином, оскільки зважає на неповторну ситуацію й неповторну поведінку конкретної людини. Ісус навчає нас проявляти любов так, щоби спосіб її вираження був пристосований до поведінки конкретної особи. Можна назвати п’ять типових груп людей, яких зустрічає Ісус і щодо котрих проявляє любов у той спосіб, який є пристосованим до їхньої поведінки.

Перша група – це шляхетні люди. Таких людей Ісус пригортає, ставить за приклад, захищає, підтримує, хвалить, виділяє, довіряє їм важливі завдання.

Друга група – це заблудлі люди. Таких людей Ісус не підтримує, не хвалить, не проявляє щодо них ніжности, а навпаки, рішуче робить їм зауваження й закликає їх навернутися: “Як не покаєтесь, усі загинете…” Їх теж невідворотно любить і саме тому каже їм правду про те, що їхня поведінка не гідна людини.

Третя група – це люди, які намагаються скривдити Ісуса. Від таких людей Ісус рішуче захищається! Декілька разів не дозволив зіштовхнути себе зі скель, поблизу яких лежали міста, в котрих навчав і зцілював людей. Так само рішуче захищався від солдата, який ударив Його під час допиту.

Четверта група – це лукаві, дволичні люди, тобто – кажучи мовою Біблії – фарисеї й книжники, які зналися на Писанні. Отож, таких людей Ісус викриває – і то публічно, а не віч-на-віч. Наодинці викриває грішних людей, які, однак, мають добру волю, тобто грішать унаслідок своєї слабкости, а не лицемірства. Натомість публічно й відкрито застерігає людей від контактів з цими дволикими особами: стережіться їх, бо то плем’я зміїне, яке посіло катедру Мойсея. То сліпці, які й вас хочуть перетворити на сліпців, – і тоді ви всі впадете в провалля. Ісус викриває їх з любови до них, а отже, не для того, щоби їх однозначно засудити, а для того, щоб підштовхнути їх до навернення.

П’ята група – це винятково зрілі люди, які люблять більше, ніж інші. Яким чином Ісус проявляє любов до цих незвичайних людей? Як Він виявляє свою любов до Петра, Йоана чи Павла. Отож, Його любов проявляється в тому, що Він виділяє цих людей і що саме їм дає велику владу й доручає дбати про подальшу долю Церкви.

Отож, що слід робити, щоб любити так, як любив Ісус? По-перше, треба з радістю підтримувати шляхетних людей. По-друге, слід щиро робити зауваження заблудлим. По-третє, треба рішуче боронитися від кривдників. По-четверте, слід публічно викривати підступних людей, тобто таких, які хочуть жити коштом інших людей. По-п’яте, варто довіряти своє життя й свою долю виключно тим, які здатні любити по-справжньому й більше, ніж інші.

Найважче кохати тих, які кривдять і не люблять. Якщо люблю заблудлу людину, то мушу відважно робити їй зауваження. І то негайно, вже навіть за перші – навіть дрібні – помилки. Не чекаю, поки вона сильно скривдить інших людей чи почне становити смертельну загрозу для самої себе. Роблю їй зауваження, тільки-но помічу, що вона любить замало. Не чекаю, коли почне сильно грішити. Звичайно, заблудлий не завжди добре сприйматиме мої дії. Нерідко він заперечуватиме свої помилки. Ну що ж, з цим нічого не поробиш. Однак я зробив те, що міг. Ісуса теж не всі, кому Він робив зауваження, розуміли. Не всі Його слухали. Не всі сприймали Його зауваження.

Якщо я люблю людину, яка є лицемірною, дволичною, то повинен публічно викрити її підступність і зло, яке вона чинить. Таким чином проявлю свою любов до людей доброї волі, якими ця людина намагається маніпулювати й котрих хоче скривдити. Завдяки таким моїм діям кривдникові важче далі кривдити, але зате легше замислитися й змінитися. Викриваючи циніка, люблю й захищаю його потенційних жертв, а також і його самого підштовхую до роздумів і навернення.

Якщо люблю когось, хто є шляхетною, чесною, люблячою, гідною довіри людиною, то виявляю це в той спосіб, що довіряю йому себе й своїх близьких, наше земне життя. Ця найнезвичніша форма вияву любови передусім стосується питання вибору подружнього партнера. Ніколи не слід мати стосунків з тим, хто не здатен любити. Якщо хтось хоче, щоб я любив його, ставлячись до нього з довірою, то передусім мусить навчитися любити. Люди одружуються не для того, щоб рятувати когось, у кого криза й хто не дає собі ради з власним життям. Для порятунку людей, які переживають кризу, існують спеціяльні терапії, виправні заклади, інституції, котрі займаються перевихованням, але не шлюб. Одружуватися повинні виключно ті люди, які здатні любити, – вірно, зріло, невідворотно. Інакше вони кривдитимуть іншу особу, оскільки не зможуть виконати подружньої присяги, яку дали. Наречений присягає, що любитиме іншу особу, а не лише стримуватиметься від заподіяння їй кривди.

Закінчення

Маючи стосунки з іншими людьми, неможливо уникнути душевних ран і страждань. Перед лицем такої перспективи нам загрожують два крайніх підходи. Перша крайність – це трактування кривди й страждання як чогось позитивного й бажаного, а навіть як критерію, підстави спасіння. Є такі християни, які вірять, що для спасіння потрібне лише страждання, й котрі в результаті страждання починають любити більше, ніж Бога й людей. Друга помилка – це почуття страху й безпорадности перед душевними ранами, кривдами й стражданнями. Тимчасом Ісус запевняє нас, що єдиним критерієм спасіння є любов, а не страждання й що Він хоче, щоб Його радість була в нас щораз більшою, а не того, щоби наш хрест ставав чимраз важчим.

Хто вчиться любити дивлячись на Ісуса Христа, той найефективніше захищає себе й інших людей від кривд (хоча не обов’язково від ран). Така людина має силу й надію, які потрібні для того, щоби дати собі раду з будь-якою заподіяною раною й щоб завдані йому кривди й рани ніколи не довели його до розпачу. Християнин – це людина, задивлена у Втіленого Сина Божого, який любить нас навіть тоді, коли ми кривдимо Його, й котрий каже: “... Бадьортеся! Я бо подолав світ!”

risu.org.ua</a>

Список коментарів

Коментовано: Яна | 2011-07-04

Дякую за таку потрібну статтю!

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, порахуйте 4 + 2.

Духовність

папа

МАЙБУТНЄ — ЦЕ НЕ „Я“, А „МИ“

Папа Франциск виступив на відомій конференції TED ...

блаженіший

Великоднє послання Блаженнішого Святослава

Сьогодні по всьому Всесвіту лунає радісний одноголосий благовіст: «Христос воскрес!...

радість

2 речі, які треба зробити

ще до кінця Великого Посту: більше доброзичливості, менше нарікання ...

Христос

УРОКИ ДОБРОЇ СПОВІДІ ВІД ЄФРЕМА СИРИНА

Іншому ворог навіює такий помисел: «Ти ще молодий – під старість каятимешся...

Бог

Бог не запитає

Бог не запитає тебе, яким автомобілем їздив, але ...

постимо

ЧАС РЕАНІМУВАТИ ДУШУ

Після темної ночі настає світанок. Кожного ранку, коли ми відкриваємо очі...

блаженіший

20 ТЕЗ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА ПРО ХРИСТИЯНСЬКЕ ПОДРУЖЖЯ

В ефірі проекту “Відкрита церква” глава УГКЦ відповів ...

чистилище

5 міфів про чистилище

5 міфів про чистилище, в які вірить багато людей (Можливо, навіть ви!) ...