Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Слава Ісусу Христу! Довгий час мала проблеми з ногами. Зробили операцію на вени. Пройшло паро років після операції і побачила в одному місці почервоніла нога, почула болі. Здавалось таке подібне до відкриття рани на нозі. До лікарів не зверталася. Молилася до багатьох святих. Я маю миро св. Філомени. Помастила ногу миром св. Філомени і почала відмовляти дев’ятницю. Скоро почула полегшення і в цьому місці гарно зажило. Складаю щиру подяку св.  Філомені, Матінці Божій, Ісусові Христові і всім святим.

Горак Надія (Львіська обл., м. Мостиська)

Назад
по Жива Вервиця (adm)
Автор: credo-ua.org

Нещасливим бути легше?

Дата публікації: 27-01-2014
Дивним може видатися твердження, що легше бути нещасливим, аніж щасливим. Фройд пише, що «можливості переживати щастя обмежені нашою тілобудовою. (…) Страждання (…) ми зазнаємо як чогось, що більше переважає».

І тут ми доходимо до такого парадоксу, що людям нещасливим набагато зручніше залишатися такими, аніж вийти у складну дорогу до щастя. Під час психотерапії ми бачимо, як пацієнт із величезними зусиллями іде до щастя. Він і справді говорить про те, що хотів би визволитися від страждання, яке його мучить, він декларує, що його найбільшою мрією є нарешті почутися добре, однак насправді він противиться провадженню навіть найменших змін. Воліє вдивлятися в минуле, яке обов’язково має залишатися незмінним. У такий спосіб пацієнт крутиться довкола власних проблем.

Пацієнт не наважується відкинути фальшиві аксіоми та ілюзорну користь, що їх нібито давала йому хвороба. Його переповнюють страх і сумніви, чи варто позбутися свого образу як людини стражденної. Бо ж це єдиний образ себе, і він не знає іншого, тому так сильно до нього прив’язаний. Цим слід пояснювати обережність, з якою пацієнт підходить до психотерапії. Він спершу має дослідити територію.

Отож не дивує, що зокрема на початку пацієнт проявляє певну прив’язаність до нещастя. Визначаючи групування негативних досвідів дитинства, Фройд пише так: «Захисні механізми, скеровані проти давніх небезпек, повертаються при лікуванні немовби опір проти виздоровлення. Доходить до того, що самевиздоровлення його его трактує як нову небезпеку».

Глибокі корені мають як щастя, так і нещастя. Їх нелегко усунути, бо ж вони міцно вросли у досвід, який нас розчарував. Зокрема в ті переживання, які зробили наше дитинство безплідним і напівмертвим.

Трапляється, що пацієнт зазнав таких сильних страждань, що вони не дозволяють йому спокійно і ґрунтовно стати проти власних вражень, емоцій і прагнень. Це тому на початку терапії, хоч він говорить дуже багато, то так насправді духом неприсутній. Його справжнє «я» все ще мовчить, бо його заглушує «я» фальшиве. Віннікотт (британський психоаналітик) називає це комедійним внутрішнім простором.

Це значною мірою є наслідком неусвідомленої турботи і прагнення подобатися іншим, навіть якщо це мало б означати зречення себе. Характерною рисою є неміч та емоційна залежність від тиску середовища. Людина залишається закутою в нав’язані їй іншими ролі, які їй насправді чужі.

Аби відчути себе прийнятим (акцептованим) і любленим, пацієнт почергово придушував у собі власний погляд на дійсність та суть щастя. Отож він мусив спротивитися своєму власному нутру, а навзамін збудувати собі несправжнього «себе внутрішнього».

Пацієнти виказують дуже сильний страх перед тим, щоб віддалитися від інших, перед надмірною відмінністю від способу мислення і життя інших, перед буттям відкиненим і відсунутим на узбіччя суспільства. Загроза суспільної стигматизації штовхає людину заперечувати й ненавидіти саму себе, стати собі чужою. Запопадливість щодо ощасливлення інших призводить її до відмови від власного щастя. У таких випадках бачення свого щастя нерідко сприймається як смертельна загроза. Будь-який прояв входження в контакт із власними прагненнями трактується як табу, а вже якщо до цього дійде — то це викликає величезне почуття провини і страх перед покаранням.

Звідкіля все це береться? Чому декому не було дано пізнати тепла, визнання ані пізнання своєї глибини, яких вони так сильно потребували? Зате вони зіткнулися з середовищем, нездатним зауважити зрозуміти і заспокоїти їхні очікування, неспокої, прагнення, страхи і найглибші відчуття. Вони зіткнулися з батьками, які — імовірно, з найкращими намірами і в ім’я любові — заглушили їхні потреби, нав’язуючи власні.

Ті, хто мав бути опорою для своїх дітей, систематично бойкотували їхні емоції, імпульсивність і спосіб їхнього реагування на світ. Тому вони всупереч самим собі переживали панівний у них страх перед тим, чи зуміють вони сподобатися батькам, родині, найближчим сусідам. На підставі вивчених із цією метою слів і жестів вони, таким чином, збудували у собі фальшиву особистість, заглушуючи те, що справжнє і власне. Аж до моменту, коли вся ця конструкція несподівано обвалилася, а те, що було не пережите, вийшло назовні.

Тільки завдяки копіткому аналізу пацієнт може увійти в контакт із заглушеними закамарками власного «я». Інколи це ті аспекти особистості, яких вона боїться найбільше, і які були нею раніше зненавиджені. Вона поступово пізнає своє нутро, але воно постає перед нею — як стверджує Кляйн (1986) — як сповнене того, що найгірше. Отож особа відчуває внутрішню загубленість і нав’язливий неспокій, до тієї міри, що через це вона інколи пробує перервати терапію.

Це дуже важкий елемент у терапії, в якому підтримка психотерапевта надзвичайно потрібна: через доброзичливу присутність, здатну до конструктивного переображення страхів пацієнта. Контакт і хороші стосунки з терапевтом — якого сприймають як «позитивну особу» — дозволяє пацієнтові знести, проробити і нейтралізувати неспокої, які він переживає роками. Вони мали паралізуючу силу. Однак від цього моменту сфера болю зменшується, даючи місце щастю.

В ході терапії пацієнт поступово вчиться довіряти своїм думкам, відчуттям, емоціям. Він починає більше себе любити, і поволі рухається до виздоровлення. Нещастя, попередній товариш його подорожі, поступається місцем почуттю щастя.

Спочатку воно з’являється дуже невиразно. Воно радше чуже пацієнтові, оскільки він такого почуття не знає. Тому важко, щоб воно одразу викликало в ньому повне задоволення. Однак мірою розвитку справжнього зв’язку з самим собою пацієнт відкриває радість від буття на цьому світі.

Наскільки йому раніше була близькою думка про смерть як про визволення з безглуздго життя, так тепер він відчуває, що його існування переповнене щастям. Це враження зроджується з почуття, що він став для когось важливим, і його вже не оцінюють інші. Немає в ньому страху перед браком акцептації, зокрема коли йдеться про емоції: він висловлює свої ідеї, прагнення і реалізує свої плани.

Одним словом, він перестає бути ворогом самому собі, а також ворогом для інших людей. Перестає так їх сприймати. Подібно й усе, що раніше було страшним, небезпечним, вимогливим, мстивим, докучливим, а інколи абсолютизованим і обоженим, набирає правильного вигляду. Так стається, бо страх зник.

Певної миті зіткнення з дійсністю може бути для пацієнта шоком. Однак він поволі відмовляється від ношення своєї маски, до якої так призвичаївся. Зрештою, незалежно від середовища, його справжнє «я» забирає голос і починає себе виражати.

У цей спосіб людина стає вірна собі, починає більше дбати про себе і себе любити. А це — основоположна вимога любові до інших.

Насамперед людина усвідомлює, що можливість буття щасливою міститься в її нутрі, тобто зовсім не поза нею самою. Міць щастя визволяється в пацієнті поступово і звільнюється від натиску внутрішніх конфліктів. Шопенгауер — ще раніше, ніж психоаналіз — зрозумів, що «те, ким ти є, має більший вплив на твоє щастя, ніж те, що ти маєш».

Через повільний процес інтеріоризації позитивного зв’язку з психоаналітиком, негативні фігури поступаються місцем позитивним. Завдяки почуттю любові пацієнт почувається зміцненим, підтримуваним, схваленим. Любов для нього також є джерелом благословення і щастя.

Отже, щастя є нічим іншим, як результатом тривалого процесу зростання у взаємній довірі. На початку йому передує тільки довіра терапевта до можливостей пацієнта. Пізніше, однак, з’являється довіра пацієнта до психотерапевта. У цей момент — коли зникає страх перед іншими й перед собою — закладається наріжний камінь під будівлю щастя.

«Найцінніша річ людини — її щасливе життя» (Пінандар, 518–438).

 
Вітторіо Луїжді Кастеллацці, deon.pl

http://www.credo-ua.org/

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, порахуйте 9 + 9.

Суспільство

папа

15 простих учинків милосердя, про які ми часто забуваємо

Папа Франциск слушно зазначає: «Він [Господь] цікавиться кожним з нас; Його любов не дозволяє Йому бути байдужим до того, що відбувається з нами...

життя

Чи можна дітям дивитися телевізор?

Персонажі з телеекрану близькі нам — вони постійно входять у наші домівки, щоденно гостюють у них і можуть впливати на нас. Зайве доводити, що саме діти найбільше на це вразливі. Дитина «живиться» нашим прикладом, цінностями, які їй передаємо, радісною атмосферою в родині, стосунками, що поєднують її батьків. То ж чому маємо звертати увагу на те, що показує телебачення? ...

життя

Анорексія: медична проблема чи гріх?

Проблеми, пов’язані з харчуванням (так звані розлади травної системи) поширеніші, аніж може здатися більшості з нас. Вік цих розладів постійно знижується; вони охоплюють не лише дівчат, але й юнаків; страждають від них також і дорослі — можливо, у менш очевидних формах...

життя

Як подолати страх?

Ніщо не викликає у людей такого страху, як… інші люди. Та як це працює? Адже я боюся тих, хто мені просто не подобається, чи не так? Про що ні з ким — навіть із самим собою — я не наважуюсь розмовляти? Невже особи, що нині пробуджують у мені страх, нагадують людей, яких я боявся у минулому? ...

блаженіший

Докотилась Україна…

У народі з’явилися анекдоти про вітчизняні суди. Коли під час судової розправи підсудному нададуть слово, він повинен починати таким запитанням: «Достойний пане суддя, прохаю мені відразу сказати, скільки я маю вам заплатити за прихильний вирок», або «Достойний пане суддя, відповідатиму на ваші запитання тільки після того, як ви, поклавши руку на Біблію чи на Конституцію, заявите перед нами всіма, тут зібраними, що видаючи судовий вирок, не приймали хабарів та не слухали наказів влади» ...

митрополит Андрей

10 правил бізнесу від Андрея Шептицького

У липні минуло 150 років від дня народження митрополита УГКЦ Андрея Шептицького. Він мислив out of the box, мав надзвичайний підприємницький хист і був відкритим до інновацій. Він інвестував у нафтовидобуток, нерухомість у Європі та навіть золоті копальні на о. Суматра в Індійському океані. Доходи від бізнесу спрямовував у майбутнє: освітні, соціальні проекти, чимало з яких працюють і розвиваються тепер (Український Католицький Університет, Народна лічниця, Національний музей і таке інше). Сьогодні, на основі вчення Шептицького, викладач соціальної економіки Зеновій Свереда заснував Академію Етики та Економіки, яка має амбітну мрію підвищувати добробут українців ...

Україна

70 років тому закінчилася Друга світова війна

2 вересня світ відзначає 70-ту річницю завершення Другої світової війни. У цей день 1945 року на борту американського лінкора «Міссурі» було підписано Акт капітуляції Японії представниками цієї країни, США, Китаєм, Великою Британією та СРСР. Від радянської сторони його підписав українець з Уманщини генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко ...

аборт

Чому центр «планування батьківства» не може обійтись без абортивної клініки?

Відомий американський блогер та журналіст Нью-Йорк Таймс Росс Доутат, відомий своїми консервативними поглядами, засуджує найпоширеніші методи планування батьківства у бізнес‑імперії «Planned Parenthood» («Плановане батьківство») ...

Архів новин