Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Я хочу подякувати Святій Філомені за ласку зцілення від дерматиту, а також хочу закликати всіх, у  кого є якісь проблеми, молитися до цієї Великої Святої.

п. Уляна (м. Львів)

Назад
по Жива Вервиця (adm)
Автор: credo-ua.org

Татарська доля

Дата публікації: 19-05-2014
Російська пропаганда переконує, що історія Криму — це віковічне російське перебування на цій землі. Радше належало би сказати, що це свідчення цинізму і нещадного грабунку чужої землі

Президент Путін, оголошуючи приєднання Криму, сказав, що «у серцях, у свідомості людей» він завжди був «невід’ємною частиною Росії». Все там просякнуте нашою історією і гордістю, додав він. Однак правда інакша. Крим ніколи не був частиною історичних руських земель. Він був здобутий підступом, шляхом воєнної агресії, понад 230 років тому. Ахтіяр, один із найважливіших портів татарського Криму, тоді перейменували у Севастополь, тобто місто російської слави.

Перша анексія Криму

Символом татарського Криму є Бахчисарай, колишня столиця кримських ханів. Чотири століття вони панували тут як спадкоємці імперії Чингіс-хана. Однак утримати її вони не змогли. Розділилися на клани, керовані місцевими вождями. За таких умов постав Кримський ханат, татарська держава Криму, з XV століття залежна від Туреччини. Росія прийшла до Криму допіру за часів Катерини ІІ. Завоювання відбувалося під гаслами повернення порядку та захисту корінного населення. При цьому цариця спритно використала конфлікти у династії Гіреїв, які тоді правили Кримом. Один із них, Шахін Гірей, був проросійським, другий — Девлет Гірей, протурецьким, але мав підтримку більшості мешканців Криму. Операцією захоплення Криму керував один із фаворитів цариці, князь Григорій Потьомкін, який відіграв також непересічну роль і в розборах Польщі.

Уміло застосовуючи дезінформацію, диверсію, підкупи, шантаж і залякуючи воєнною інтервенцією, Потьомкін довів справу до обрання Шахіна Гірея на хана. Противників цього вибору донські козаки винищили під гаслами ліквідації ворогів народу. Коли росіяни вже домінували у Криму, хана Шахіна вислали до Туреччини, а цариця проголосила 8 квітня 1783 року маніфест про включення Криму до складу російської держави. Татари (тоді в Криму їх жило близько 300 тис.) були переважаючою більшістю населення півострова (78 %). Серед християн найбільше було вірмен і греків. Росіян, окрім солдатів, які служили у Керченському гарнізоні, на Кримському півострові тоді фактично не було. Здобуті терени, названі Новоросією, цариця колонізувала, черпаючи засоби із фондів, призначених для розвитку України. До кінця XVIII століття з кількох сотень татарських сіл було вигнано повністю все населення, а понад 300 поселень зрівняли з землею.

У ханському палаці

Сліди татарської величі можна побачити у Бахчисараї, де стоять рештки великого палацо-паркового комплексу колишніх володарів Криму. Мене там водив Джанік. Він звертав увагу, що палац у Бахчисараї це один із трьох наявних у Європі пам’ятників ісламської світської архітектури. Інші палаци це Топкапі у Стамбулі й Альгамбра у Гренаді. Всередині палаци облаштовані скромно, але функціонально, згідно з порядком, що його визначали як місцеві традиції, так і іслам. Найбагатшою частиною облаштування були розкішні килими та посуд, вироблені місцевими ремісниками з дивовижною вишуканістю. Татари у Криму не були номадами, завойовниками, яких знали з грабіжницьких наскоків аж по територію Речі Посполитої. Це були  селяни і торговці. У царській Росії чимало з них належали до найбагатших і найвпливовіших купців. В історію родини Джаніка вписана драматична історія кримських татар. Частина його родичів покинули батьківську землю у другій половині ХІХ століття, коли після Кримської війни 1853-1856 років посилилася русифікація. Вони перебралися до Туреччини, де й надалі мешкає численна татарська діаспора. Інші залишилися, а дехто пішов у соціалістичний рух. Дідусь Джаніка належав до близьких співпрацівників Алли Боданінського, одного з лідерів місцевих радикалів, які за звістку про революцію в Петербурзі спробували перейняти владу у Криму. Більшовики рахувалися з їхньою думкою, а молодший брат Леніна — Дмітрій Ульянов, який тоді діяв у Криму, дуже симпатизував татарам. Тому після Громадянської війни Москва надала півострову чимало самостійність, утворивши Автономну Республіку Крим. Частина татар підтримала радянську владу, яка надала їм культурну автономію та обіцяла великі цивілізаційні й суспільні зміни, визнає Джанік. Однак це не вберегло їх від страшної долі.

Затаврований народ

Драма татар розпочалася восени 1941 року, коли німецькі війська здобули Крим (без Севастополя). Німецька адміністрація старалася привернути татар на свій бік, добре знаючи настрої місцевого люду. Використовувався факт, що чимало з-посеред них були жертвами репресій під кінець 1930-х. Частина також бунтувала раніше проти радянських порядків. Татари так само добре пам’ятали 1918 рік, коли німецьке військо вперше з’явилося в Криму. Це вможливило скликання у Бахчисараї власного парламенту — курултаю і створення адміністрації. Вербування татар до німецьких формувань забезпечив Абдулла Карабаш, колишній чиновник радянської адміністрації, який перейшов на сторону німців. Варто додати, що до німецьких формувань у Криму зголошувалися не самі лише татари, а й росіяни. Солдати допоміжних формувань, так званих Hiwi (Hilfswilliger), становили 16 % усіх німецьких військових одиниць, розташованих на 1943 рік у Криму. У той самий час щонайменше 20 тис. кримських татар служили у Червоній армії та боролися в партизанах. За помсту німці спалили понад 120 татарських сіл, а 15 тис. мешканців депортували до ІІІ Рейху. В радянській антитатарській пропаганді використовувався зокрема той факт, що певна група татар вступила до Східно-турецького бойового зв’язку СС. Окрім кримських татар, там служили мусульмани з Центральної Азії та Кавказу. Їх німці використовували головно для боротьби з партизанами у тилу фронтів, але також для придушення повстань, зокрема Варшавського. Вони залишили по собі кривавий слід, позначений зґвалтуваннями і злочинами. За підрахунками, загалом у різних формуваннях ІІІ Рейху служило близько 20 тис. кримських татар, із чого 10 тис. — у Waffen SS. Однак татарські історики сумніваються в цих даних. Вони кажуть, що кримських татар у німецьких формуваннях було не більше ніж 6 тис. осіб. Варто додати, що в цей час в армії ІІІ Рейху служило 50 тис. козаків, понад 300 тис. росіян, близько 250 тис. українців. Загалом майже мільйон громадян Радянського Союзу побував на службі в армії Гітлера. Однак тільки татари зазнали покарання. 13 квітня 1944 року був підписаний наказ комісара внутрішніх справ і держбезпеки Лаврентія Берія і комісара Всеволода Меркулова «Про засоби для очищення Кримської АРСР від антирадянських елементів».

У виконанні наказу брали участь ті самі функціонери радянської держбезпеки, які 1940 року готували Катинь і депортацію поляків зі Східних Кресів. Упродовж двох днів (18-20 травня 1944) із Криму вивезли весь татарський народ — понад 180 тис. осіб. Їх переселили до Узбекистану, Казахстану й у Сибір. Їхні домівки і поселення зрівняли з землею. «Вирубували навіть сади, аби жоден елемент пейзажу не нагадував про те, що ми тут колись були», — каже Джанік, який знає цю історію з розповідей родичів. Сам він народився у Казахстані.

Не здалися

Татари мали вже ніколи не повернутися до Криму. Попри те, що жили розпорошені по діаспорах, вони, однак, зуміли утримувати між собою зв’язки. Ніколи не втрачали надії на повернення. Їхнім духовним лідером став Мустафа Джемілєв, депортований разом з усією родиною до Узбекистану. Він був одним з ініціаторів дисидентського руху в Радянському Союзі й заплатив за це 15 роками, проведеними у таборах і ув’язненнях. 1989 року Джемілєв повернувся до Бахчисараю і дієво домагався повернення родичів на батьківську землю. Це не було просто. Хоча декретами 1967 і 1989 років татари були формально реабілітовані, до Криму вони повернутися не могли. Їм влаштовували прерізні бюрократичні перепони. Повернення стало можливим допіру в 1990‑ті роки, коли влада над півостровом перейшла до України. Однак батьківська земля на півдні Криму була забрана, тому татари мусили селитися на півночі півострова, зокрема в околицях Сімферополя. Татари бояться Росії, вони протестували у березні 2014 р. проти її агресії, солідарно бойкотували референдум. Нині вони мовчать і чекають на подальший хід подій, усвідомлюючи, що інші до Криму приходять і йдуть собі, а вони тут у себе вдома.

Головне, щоб не сталося нової депортації. Росія є Росія.
 Анджей Граєвскі, wiara.pl

http://www.credo-ua.org/

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, додайте 6 й 6.

Суспільство

папа

15 простих учинків милосердя, про які ми часто забуваємо

Папа Франциск слушно зазначає: «Він [Господь] цікавиться кожним з нас; Його любов не дозволяє Йому бути байдужим до того, що відбувається з нами...

життя

Чи можна дітям дивитися телевізор?

Персонажі з телеекрану близькі нам — вони постійно входять у наші домівки, щоденно гостюють у них і можуть впливати на нас. Зайве доводити, що саме діти найбільше на це вразливі. Дитина «живиться» нашим прикладом, цінностями, які їй передаємо, радісною атмосферою в родині, стосунками, що поєднують її батьків. То ж чому маємо звертати увагу на те, що показує телебачення? ...

життя

Анорексія: медична проблема чи гріх?

Проблеми, пов’язані з харчуванням (так звані розлади травної системи) поширеніші, аніж може здатися більшості з нас. Вік цих розладів постійно знижується; вони охоплюють не лише дівчат, але й юнаків; страждають від них також і дорослі — можливо, у менш очевидних формах...

життя

Як подолати страх?

Ніщо не викликає у людей такого страху, як… інші люди. Та як це працює? Адже я боюся тих, хто мені просто не подобається, чи не так? Про що ні з ким — навіть із самим собою — я не наважуюсь розмовляти? Невже особи, що нині пробуджують у мені страх, нагадують людей, яких я боявся у минулому? ...

блаженіший

Докотилась Україна…

У народі з’явилися анекдоти про вітчизняні суди. Коли під час судової розправи підсудному нададуть слово, він повинен починати таким запитанням: «Достойний пане суддя, прохаю мені відразу сказати, скільки я маю вам заплатити за прихильний вирок», або «Достойний пане суддя, відповідатиму на ваші запитання тільки після того, як ви, поклавши руку на Біблію чи на Конституцію, заявите перед нами всіма, тут зібраними, що видаючи судовий вирок, не приймали хабарів та не слухали наказів влади» ...

митрополит Андрей

10 правил бізнесу від Андрея Шептицького

У липні минуло 150 років від дня народження митрополита УГКЦ Андрея Шептицького. Він мислив out of the box, мав надзвичайний підприємницький хист і був відкритим до інновацій. Він інвестував у нафтовидобуток, нерухомість у Європі та навіть золоті копальні на о. Суматра в Індійському океані. Доходи від бізнесу спрямовував у майбутнє: освітні, соціальні проекти, чимало з яких працюють і розвиваються тепер (Український Католицький Університет, Народна лічниця, Національний музей і таке інше). Сьогодні, на основі вчення Шептицького, викладач соціальної економіки Зеновій Свереда заснував Академію Етики та Економіки, яка має амбітну мрію підвищувати добробут українців ...

Україна

70 років тому закінчилася Друга світова війна

2 вересня світ відзначає 70-ту річницю завершення Другої світової війни. У цей день 1945 року на борту американського лінкора «Міссурі» було підписано Акт капітуляції Японії представниками цієї країни, США, Китаєм, Великою Британією та СРСР. Від радянської сторони його підписав українець з Уманщини генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко ...

аборт

Чому центр «планування батьківства» не може обійтись без абортивної клініки?

Відомий американський блогер та журналіст Нью-Йорк Таймс Росс Доутат, відомий своїми консервативними поглядами, засуджує найпоширеніші методи планування батьківства у бізнес‑імперії «Planned Parenthood» («Плановане батьківство») ...

Архів новин