Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Я хочу подякувати Святій Філомені за ласку зцілення від дерматиту, а також хочу закликати всіх, у  кого є якісь проблеми, молитися до цієї Великої Святої.

п. Уляна (м. Львів)

Назад
Автор: Любов Турелик

Ангел без крил злетів на небо

Дата публікації: 28-09-2009
17-річна Вікторія-Марія Яцинович до останньої хвилини, відмовившись від знеболювальних, мужньо переносила смертельний біль, намагаючись з’єднати його з муками Ісуса Христа на Голгофі. 

У церкві йшла Служба Божа. Свічечки надії горіли в очах людей: «Милостивий Боже! Не дай їй померти! Не дай померти святій душі, яка своєю чистотою освітлює цей світ життєвих спокус. Вона така ще молода, чиста, днями отримає диплом, медаль — все життя попереду! Ти ж не забереш так скоро її до Себе?..» 

tl_files/articles/vika.jpgДо церкви залетіла пташечка. Маленькою переляканою грудочкою душі смертельно хворої дівчини вона билася у вітражі, мовби хотіла злетіти до сонця, стукала до ликів святих, а потім впала. «Живи, тільки живи!» — твердили не лише про дівчину, за здоров’я якої замовили Службу Божу, а й про пташечку. Чиїсь турботливі руки винесли пташку з церкви. 

Дівчинка прийшла на цей світ після проголошення незалежності нашої країни. Їй пророчили щасливе майбутнє, адже вона народилася в такий довгоочікуваний момент.

Ім’я довго не вибирали. Вікторія — а як ще назвати у ті дні всенародного піднесення? Тим паче що в її родині не один поклав своє життя на вівтар цієї свободи. А ще напередодні Успіння Пресвятої Богородиці батьки дала дівчинці друге ім’я — Марія.

Ось так розпочалося життя Вікторії-Марії Яцинович. Ці імена визначили її долю, а дівчинка з гідністю несла їх свої коротенькі 17 літ. Вона перемагала у кожній справі, за яку бралася, а найбільшою її перемогою стала перемога над смертю, якої вона анітрохи не боялася і зустріла з покорою Божій волі. Дівчинка була щедро обдарована чеснотами — щирою любов’ю до всіх без винятку людей, просто за те, що вони всі — улюблені створіння Бога, непорушною вірою в Бога, з якою вона немовби народилася. Ні про кого за своє життя вона не сказала поганого слова, навпаки, оправдувала всіх, наче любляча мати, ні з ким не сварилася, ні на кого не гнівалася. Щось особливе було у ній з дитинства: змалечку ніколи не вередувала, не плакала, навчилася писати і читати у два рочки, не просила у батьків дитячих іграшок та дівочих прикрас. 

Вчилася легко, пам’ять мала феноменальну. Усіх вражали унікальні здібності Вікторії. Готуючись до олімпіад, дівчина на одному диханні протягом дня вивчала і запам’ятовувала до 700 сторінок наукового тексту! Чи хтось із нас прочитає за день такий обсяг хоча б художньої книжки? А готуючись до вступу до вищого навчального закладу, досконало вивчила фізику за місяць! Навчаючись у математичному класі Української гімназії № 1 Івано-Франківська, вже смертельно хвора, постійно відлучаючись на лікування, здобувала перші місця на олімпіадах з економіки, біології та екології, хімії, на турнірах та конкурсах. У зовнішньому незалежному оцінюванні торік із 600 максимальних балів набрала 599! Їй забракло лише одного балу — щоб жити... На зустріч із Президентом України Віка не поїхала — їй залишився тільки тиждень... 

Вікторія була цілеспрямованою, їй ніколи не було нудно чи сумно, вона все робила з безмежною любов’ю: вчила уроки, гуляла з собакою, гралася з дітьми, котрі біля неї ставали «янголятками». Грала на фортепіано, з відзнакою закінчила музичну школу, писала вірші, підбирала мелодії на слух, гарно співала, вишивала, талановито малювала, любила красу навколо себе. Однак попри свої обдарування і таланти вона була надзвичайно працелюбною та скромною. 

Весь день у неї був розписаний по хвилинах. Вона мовби поспішала жити, цінувала кожну мить у цьому такому чудовому світі. Хотіла випробувати себе в усьому: щоденно, вранці й увечері, добровільно, незважаючи на погоду, бігала на стадіоні. Цілий день навчалася: для вивчення окремого уроку чи теми визначала конкретно час — 15 або 20 хвилин і раділа, коли закінчувала цю роботу на п’ять хвилин швидше. Свої можливості вважала природними, хоч з них і дивувалися інші. Її мати ледве звикла до того, що дівчинка піднімалася на дев’ятий поверх швидше пішки, ніж вона ліфтом. А ще виховувала малими вчинками силу волі: останній рік не споживала м’яса, відмовилася від хліба та солодощів. Вона була «дитиною індиго» — дитиною майбутнього, можливостям і талантам яких дивуються сучасні люди.

Віку називали ангелом без крил. «Інколи в ангелів, які Бог посилає на землю, немає крил... Тоді ми їх називаємо друзями. Саме таким ангелом і була Вікторія-Марія. Все, за що вона бралася, виходило досконалим і вишуканим. Але попри це в її душі не було ні тіні гордості чи зверхності. Віка була надзвичайно веселою, життєрадісною, безмежно доброю. І сильною... 

Сильною настільки, як бувають лише ангели», — вже по її смерті сказала шкільна подруга Вікторія Петренко. 

Вікторія мріяла стати лікарем, у неї, крім досконалих знань, були для цього відповідні душевні якості, а також здатність тактильних відчуттів хворих органів у людей. Однак Бог не допустив їй лікувати тіла людей, а готував до духовної допомоги людству. Тому він випробував її смертельною хворобою. Непримітна родимка на тілі перетворилася на меланому шкіри. Дівчина вірила, що її віра та молитви переможуть хворобу, адже вона ще може зробити багато корисного на цій землі. Вона надіялася до останньої хвилини, однак смерть сприйняла як волю Бога... Священики розуміли, що хвороба, дана Богом для духовного подвигу, не лікується фізично. Саме в цьому і є духовний подвиг талановитої Вікторії-Марії. 

Її вчителька біології Світлана Левицька каже: «Я, доросла людина, схиляю голову перед мужністю цієї юнки, яка, знаючи про свою хворобу, терплячи страшні болі від метастазів, не опустила рук, не впала у розпач, а працювала багато-багато, ніколи не скаржилася». 

Дівчинка, перебуваючи у реанімаційному відділенні міської лікарні, призналася священикові: «Немає клітини мого тіла, яку би не прошивав, немов електричний струм, страшенний біль. Але свої муки я з’єдную з муками Ісуса Христа на Голгофі і жертвую за гріхи цього світу».

Отець Леонід Григоренко, ЧНІ монастиря редемптористів, нині монах монастиря блаженного Миколи Чарнецького міста Ковеля Волинської області, котрий останній спілкувався з нею, уділив Святе Причастя та готував дівчину до зустрічі з Ісусом у вічності, вражений: «Для мене Вікторія-Марія є величною духом, близькою і рідною Божою дитиною, в якій страждальний ісус приходив до нас, щоб ми змогли Його відчути, пережити і полюбити».

Вікторія-Марія любила ісуса так, що добровільно захотіла відчути і розділити Його біль. Свою смертельну хворобу вона прийняла з Божих рук не як трагедію, а як дорогоцінний подарунок — легко, благоговійно. Ми навіть не завжди так приймаємо від Нього хліб щоденний. А молодесенька дівчина прийняла смертельну недугу з вдячністю, вслухалася у нестерпний біль як у різець Бога, котрим Він робить з її душі дорогоцінну довершеність.

Звідки черпала наснагу сильна душа для зболеного тіла? За два тижні до переходу у вічність її відвідували священики, щодня уділяючи Святе Причастя. Віка перебувала у стані постійної молитви не лише в лікарні, а й усе своє свідоме життя. Її молитва була не тільки словами, а творилася серцем, погляд завжди зосередженим на невидимому для нас. Вона була членом Живої вервиці, Апостольства доброї смерті, часто їздила святими місцями. Відвідування Служби Божої було для неї не традицією, а великим духовним святом, святе Причастя — потребою, зустріччю з найдорожчим. Тому випробування смертельною хворобою не стало трагедією. До останніх хвилин вона ходила, морально підтримувала, заспокоювала відвідувачів, незважаючи на страшний тілесний біль. Коли прийшли до реанімаційного відділення вручати їй медаль та атестат про закінчення школи, вона була такою радісною, цікавою до всіх життєвих справ, що ніхто не вірив, що дівчинка смертельно хвора. Помре вона наступного дня... 

Після сонячного літнього дня ввечері раптово почалася буря. Прийнявши своє останнє причастя, Вікторія-Марія заснула з усмішкою на устах, її обличчя світилося внутрішнім щастям та спокоєм... Дев’ятий день її смерті випав на свято апостола Юди-Тадея, до якого вона постійно молилася, 40-й день — на свято пророка Іллі, якого Бог узяв живим на небо. Можливо, це не простий збіг, а промисл Бога... 

Отцеві Леонідові приходять на згадку віршовані рядки про Вікторію-Марію:

Лілією між терням,
Зерном Христовим 
у сучаснім бур’яні
Ти Божим лагідним знаменням
З’явилася в моїм житті.
Крізь тебе біль свята звучала
І любов Господня 
всіх нас обняла. 
Хоча, напевне, ти сама не знала,
Що Божою слугинею була.

У своєму шкільному творі дівчинка писала: «Прислухайся до своєї душі — і вона підкаже, де знайти Бога. Прислухайся до Бога — і Він допоможе відшукати душу».

Уже минув рік, відколи ця дівчина з усмішкою на устах вознеслася на небо. Саме так: не померла, а духом вознеслася на небо! Тож у дні роковин та в день її народження помолімося за вічне життя її душі, принагідно згадаймо своїх рідних та знайомих, що відійшли за обрій.

Газета "Галичина" 27 серпня 2009 року

Список коментарів

Коментовано: Анізія | 2012-02-11

"Сліз немає, та серцем я плачу," - хотіла сказати. Але й сльози є. Через нашу безпорадність, наше безсилля перед хворобами, незастям, горем, злом...Таке диво, таке сонце, така красуня, розумниця.. Невже Бог також хоче таких коло себе світлих і ясних вже тепер? Жаль. Але як гарно, як тепло, як щиро написано цей спогад-епітафію...

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, порахуйте 5 + 1.

Останні новини

І не будь ти невіруючий, але віруючий!

Дорогі брати і сестри! Сьогодні, у неділю після величного торжества Святого Воскресіння Господнього, згадуємо святого апостола Тому, що зробив визнання віри, кажучи :”Господь єси і Бог мій!”...

Великоднє послання Блаженнішого Святослава

У цей урочистий день Воскресіння Христового Його Церква, сповнена небесним світлом, оспівує Господа, який переможно виходить із запечатаного гробу. «Світло світить у темряві, і не пойняла його темрява», – проголошує у цю пасхальну ніч євангелист Іван (Ів. 1, 5)....

7 квітня Церкви, що живуть за Юліанським календарем, відзначають Благовіщення

7 квітня Церкви, що живуть за Юліанським календарем, відзначають один з найбільших дванадесятих празників у літургійному році – Благовіщення Пресвятої Богородиці. Це третє за значенням народно-релігійне свято після Великодня і Різдва Христового...

Чи існує справжній образ Ісуса?

Спробуємо відповісти на це запитання, зіславшись на історію всім відомої Туринської Плащаниці. Плащаниця, що знаходиться у Туринському катедральному соборі, – це лляне полотно, на якому відбився...

1579

Нові свідчення

Хочу подякувати за молитву і перепрошую, що роблю це з великою затримкою. Я є в спільноті "Жива вервиця" з 28 серпня 2011 р. А 15 жовтня надіслала Вам наміри на Служби Божі. Один з намірів був: За зцілення від безпліддя та дарування дітей...

Правила посту в Українській Греко-Католицькій Церкві

Піст в практиці Церкви існує від самих початків. Але з бігом часу кожна із конфесій встановила свою практику посту. Слід однак пам’ятати, що основна мета посту – духовна, тобто, насамперед, потрібно постити від гріха...

Неділя сиропусна.

У неділю сиропусну ми творимо спомин про вигнання з раю наших прабатьків Адама і Єви. Воно сталося через переступ ними Божої заповіді та їхню зачерствілість та не розкаянність. Тому цим прикладом Свята Мати Церква на початку святої Чотиридесятниці, показує ...

Апостольський лист Porta Fidei (Двері віри)

«Двері віри» (Ді. 14,27) завжди відкриті для нас, проводячи нас до життя у спільності з Богом і пропонуючи приєднатись до Його Церкви. Цей поріг можна переступити, коли проголошується слово Боже...

Архів новин