Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Слава Ісусу Христу! Довгий час мала проблеми з ногами. Зробили операцію на вени. Пройшло паро років після операції і побачила в одному місці почервоніла нога, почула болі. Здавалось таке подібне до відкриття рани на нозі. До лікарів не зверталася. Молилася до багатьох святих. Я маю миро св. Філомени. Помастила ногу миром св. Філомени і почала відмовляти дев’ятницю. Скоро почула полегшення і в цьому місці гарно зажило. Складаю щиру подяку св.  Філомені, Матінці Божій, Ісусові Христові і всім святим.

Горак Надія (Львіська обл., м. Мостиська)

Назад
Автор: Жива Вервиця

День найбільшої радості

Дата публікації: 05-01-2012

25 грудня (7 січня) ми святкуємо одне з найбільших свят Церкви — Різдво по плоті Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Ісус Христос народився 5508 року від сотворіння світу у Вифлеємі Юдейському від Пречистої Діви Марії.

Початки встановлення цього свята сягають перших століть християнства. В Східних Церквах до IV століття це свято відзначалось 6 (19) січня і було відоме як Богоявлення. Підставою свята не був спогад народження чи хрещення Ісуса, а явлення Бога у плоті, об'явлення через Христа і у Христі Божої благодаті, тому і називалось Богоявленням.

Підставою для святкування 6 січня була не історична відповідність цієї дати з днем народження Месії (який і у ті часи був невідомим), а таїнственне відношення між першим і Другим Адамом, між тим через кого прийшла у світ смерть, і Тим через Кого прийшло спасіння. Тому, як це таїнственно бачила Церква, Другий Адам - Ісус Христос народився того ж дня, що і перший, тобто шостого дня (Бут. 1 :21-31) першого місяця року, якому і відповідало 6 січня. Лише з IV століття у Східній Церкві, як і у Західній Різдво почали святкувати 25 грудня (7 січня). Вперше це відбулося у Константинополі приблизно у 380 року. Свято було виділене як окреме для прославлення народження Спасителя та на протидію єретикам, які заперечували Його правдиве божество та правдивість Його людської природи.

На 25 грудня це свято було перенесене тому, що у цей день — день зимового сонцестояння, погани святкували велике свято яке мало назву „День народження непереможного Сонця", коли святкували повернення бога-сонця на літо. Для навернення поган християни почали використовувати ці ж поганські вірування, очищуючи та наповнюючи їх християнським змістом. Таким чином, встановивши в цей день святкування Різдва, Церква протидіяла святкуванню поганських свят і тим самим закликала до почитання народження істинного Бога, який є сонцем правди (Мал. 3: 20) та світлом для світу (Ів. 8: 12). Про народження духовного сонця свідчить і тропар свята: „Різдво Твоє, Христе Боже Наш, засвітило світові світло розуміння: в ньому бо ті, що звіздам служили, навчилися поклонятися Тобі Сонцю правди і пізнавати Тебе -- Світ з висоти. Господи, слава Тобі". Так християни, використавши звичну для поган тему сонця, як світла та життя, розкрили свою віру в Христа.

Празник Христового Різдва належить до числа дванадесятих свят. Але жоден з них, крім Великодня, не святкується Церквою так урочисто, як празник Різдва. У деяких місяцесловах він називається «тридневною Пасхою».

Різдво Христове святкується протягом 3-ох днів, має 5 днів передпразденства та 6 днів попразденства. Крім цього перед Різдвом є дві підготовчі неділі: праотців та отців, у які Церква поминає предків Ісуса Христа та праведників Старого Завіту, які спаслися вірою в Месію-Христа, що мав народитися.

До гідного святкування приходу Спасителя свята Церква приготовляє християн 40-денним постом, який називається Пилипівкою. Завершенням різдвяних приготувань є Навечір'я Різдва, або як його в нас називають Свят-Вечір. У цей день ми повинні дотримуватись особливо строгого посту. Є звичай у цей день нічого не їсти аж до появи першої вечірньої зірки. Цього вечора на Святій Вечері ціла родина споживає особливу страву, яка називається кутя. Це варена пшениця з медом. Є думка, що ця страва залишилась від давніх звичаїв робити вечері у дні смерті мучеників або померлих. Пшениця, як зерно, щороку оживає, тому є символом вічності, а мед — символ вічного щастя святих у небі.

Різдвяні богослужіння наповнюють наші серця великою радістю, адже сьогодні на землю прийшло спасіння. На вечірній ми співаємо: „Прийдіть і радіймо з Господом, розповідаючи про оце таїнство: перегороду від Раю знищено, вогняний меч зникає, Херувим відступає від дерева життя, і ми, прогнані з Раю задля непослуху, причащаємось райської поживи".

З цієї хвилини ми спасенні. Таїнство відкуплення — це основа різдвяних святкувань. Різдво є початком нашого спасіння. Відкуплення почалось вже тоді коли Ісус став людиною.

Різдво — це велике таїнство, тому ми не святкуємо його як спомин давно минулої події. Ця велика подія у таїнственний спосіб стається сьогодні «Нині Діва родить Творця всіх...» (стихира на стиховні). Це треба прийняти щирим серцем з вірою і любов'ю. Всемогутній Бог стає людиною щоб зробити нас учасниками свого Божества. „Небо і земля нині з'єднались, коли Христос народився; нині Бог прийшов на землю, людина ж на Небо вийшла; нині задля чоловіколюб'я, з природи невидимий став видимим тілом..." (стихира на литії).

Ми прийняли Боже усиновлення, віднині ми вже не раби, а сини. Отож будьмо гідними носити це величне ім'я божих синів, а День Найбільшої Радості відсвяткуймо гідно, не перетворюючи його на день пияцтва та беззаконня, стаючи подібними до синів погибелі.

ПРАЗНИК ХРИСТОВОГО РІЗДВА НА СХОДІ

За прикладом Західної Церкви згодом і Східні Церкви почи­нають празнувати Христове Різдво 25 грудня. Вирішальну роль у цій справі мали три великі Отці Східної Церкви: святий Василій Великий, святий Григорій Богослов і святий Йоан Золотоустий. Святий Василій Великий († 379) був першим, хто почав святкувати Христове Різдво 25 грудня в Кападокії між 371 і 374 роками. Йому приписують одну проповідь на Христове Різдво. Під його впливом святий Григорій Богослов († 390) запроваджує цей празник у Константинополі. 25 грудня 379 року він починає свою проповідь словами: "Христос родиться — славте! Христос з небес — зустрі­чайте: Христос на землі — величайте!" А відтак далі говорить: "Сьогодні празник Богоявлення або Різдва, бо так і інакше зветься цей день і дві назви даються одному празникові тому, що Бог з'явився людям через народження... Від з'явлення — назва Богояв­лення, а від народження — Різдво. Ось таке торжество празнуємо сьогодні — прихід Бога до людей... "

Святий Йоан Золотоустий († 407) з великою ревністю започат­ковує празник Христового Різдва в Антіохії 386 або 388 року. У своїй проповіді на 25 грудня, звеличуючи Христове Різдво, висловлює свою радість з нагоди його святкування: "Давно бажав я, — каже він, — побачити цей день, і не тільки побачити, але й святкувати з таким множеством народу. Я безнастанно молився, щоб наше зібрання було таке численне, як численним бачимо його тепер, що і сталося і сповнилося. Хоча нема ще десять літ, як цей день став нам відомий і знайомий, але наче б здавна й за багато літ нам переданий, так він прославився вашою старанністю. Тому не помилився б той, хто назвав би цей празник і новим і притім давнім, — новим тому, що він недавно став нам знаний, а давнім тому, що він скоро зрівнявся з найдав­нішими і виріс до однакового з ними ступеня".

У своїй проповіді він вважає 25 грудня справжнім днем Христо­вого народження, доводячи, що свідком того є дуже швидке поши­рення цього празника й велике його цінування вірними; свідком того є також документи, які зберігаються в Римі, про перепис цісаря Августа. Укінці, на користь 25 грудня, на його думку, про­мовляє і те, що зачаття Ісуса Христа за святим Лукою настало через шість місяців після зачаття Йоана Хрестителя. А його зачаття мало статися в дні очищення у вересні. Якщо, отже, зачаття Ісуса Христа було в березні, то його Різдво повинно випасти на грудень.

Дещо пізніше новий празник увійде в практику у двох инших осередках тодішнього християнського світу: в Олександрії і Єруса­лимі. Та ще тривалий час деякі Церкви на Сході празнували Хрис­тове Різдво разом з Богоявленням 6 січня. Вірменська православна Церква до сьогодні святкує Христове Різдво і Богоявлення 6 січня. Вірмени-уніяти під натиском Риму від XVI ст. святкують Христове Різдво 25 грудня. Пізніше, коли Христове Різдво на Сході стало окремим праз­ником, то за Богоявленням 6 січня залишилася тільки подія Хрис­тового Хрещення.

Службу на празник Христового Різдва уклали Роман Сладко-півець, патріярх Герман, Андрій Критський, Йоан Дамаскин, Косма Маюмський і патріярх Анатолій. У VI ст. свята Єлена, мати цісаря Костянтина Великого, побу­дувала у Вифлеємі храм у честь Христового Різдва. У кодексах цісаря Теодосія з 438 року і цісаря Юстиніяна з 535 року знахо­димо закон про загальне святкування празника Христового Різдва.

ХРИСТОВЕ РІЗДВО — НЕЗГЛИБИМЕ ТАЇНСТВО

"Дивне і преславне таїнство бачу: вертеп — небом, Діва — херувимським престолом, ясла — місцем, де народився незмістимий Христос Бог, — Його оспівуючи, величаємо" (Канон утрені празника).

Найбільше і найглибше таїнство християнської віри — це таїнство воплочення Божого Сина. Предвічний Бог стає малою дитиною і не перестає бути Богом. "І Слово стало тілом і оселилося між нами", — каже євангелист Йоан (1, 14). "Бог Предвічний народився", — співаємо в нашій колядці. Христове Різдво це колис­ка нашої віри. І тільки віра в силі це незглибиме таїнство в покорі прийняти, зрозуміти й адорувати.

Святі Отці Східної Церкви перших віків сприймали таїнство воплочення Божого Слова з глибокою вірою і великим пієтизмом. Захоплені цим таїнством, вони мають тільки слова подиву для предивної Божої любови, для жертви, смирення й убозтва ново­народженого Месії і Спасителя. З їхніх уст лунають оклики неви­мовної небесної радости, що час спасення вже настав.

Як святі Отці, так і наша свята Церква у своїх різдвяних богослуженнях радісно оспівує і величає таїнство народження Божої Дитини. Для скріплення нашої віри і кращого розуміння цього таїнства хочемо навести уривки з різдвяних проповідей святих Отців та з наших різдвяних богослужб. Три речі заслуговують на особливу увагу: велич і значення Христового Різдва, спосіб воплочення та радість з появи Спасителя.

ВЕЛИЧ І ЗНАЧЕННЯ ХРИСТОВОГО РІЗДВА

Перше, на що святі Отці звертають особливу увагу і чим захоплюються у Христовому Різдві, це велич таїнства воплочення і його значення для цілого людського роду й нашого спасення.

Святий Василій Великий († 379) у своїй різдвяній проповіді вчить нас, як сприймати таїнство воплочення: "Христове Різдво, — каже він, — властиве і перше, себто в лоні Вітця від віків, треба в мовчанні почитати. Навіть нашому умові не повинні ми дозво­лити, щоб досліджував це таїнство. Бо коли ще не було ані часу, ані часового простору, коли ще не було форми вислову, ані свідка-очсвидця, ані того, хто б про це оповів, то як може розум утворити собі якесь поняття? Як може тут язик дати вислів для думки? Отець був і Син народився! Не кажи: коли? — а радше остав це питання! Не питай: як? На це нема відповіді! Бо "коли" це поняття часу, а "як" веде нас до тілесного родження... Бог на землі. Бог між людьми, не у вогні і серед голосу труб; не на горі, що димить­ся, або в темноті, ані в лячній і ревучій бурі даючи закони, але в тілесній появі, лагідний і добрий перебуває з рівними собі. Бог у тілі, не діючий здалека, як у пророків, але злучений з природою, рівною людській природі, щоб у той спосіб через своє тіло, спорід­нене з нами, привести назад до себе ціле людство".

Святий Григорій Богослов († 390) у своєму слові на Христове Різдво так подивляє таїнство воплочення: "Саме Боже Слово, предвічне, невидиме, незбагненне, безтілесне, начало від начала, світло від світла, джерело життя і безсмертя, відбитка первісної краси, печать непереносна, образ незмінний, рішення і Слово Отця, приймає свій вид, носить тіло задля тіла, лучиться з розумною душею задля моєї душі, очищуючи буття, Несотворений твориться, Необнятний обмежується через розумну душу, що є посередником між Богом і земним тілом".

Святий Йоан Золотоустий († 407) в одній зі своїх різдвяних проповідей звеличує таїнство Христового Різдва такими словами: "Бачу незвичайне й дивне таїнство: Пастухи наповняють звуками мій слух, голосячи не пустинну пісню, але співаючи небесний гимн. Ангели співають, архангели оспівують, херувими взивають, сера­фими величають, всі торжествують, бачачи Бога на землі і чоловіка на небесах; Високого — вдолі, за Його планами, а низького — вгорі по Божій любові до людей. Сьогодні Вифлеєм став небом, замість звізд приняв співаючих ангелів, а місто сонця незбагненне вмістив Сонце правди. Не питай, як це сталося, бо де Бог хоче, там уступає порядок природи...

Що сьогодні зродила його Діва, це знаю, і що Бог зродив Його без часу, в те вірю, але спосіб зродження я навчився почитати мовчанкою... " (Твори, Т. 6, с. 692). А в иншій різдвяній проповіді він каже: "Чи може щось рівня­тися з цим празником? Бог на землі, а людина на небі, ангели служать людям, люди спілкуються з ангелами і прочими небесними силами; демони втікають, смерть побита, рай отворений, клятва знята, гріх зник, провини прогнані, істина зійшла на землю. Приро­да, перед котрою херувими берегли рай, сьогодні злучилася з Богом" (Твори, Т. 12, с. 787).

Святий Атанасій Великий († 373) у своїй науці на Христове Різдво говорить: "І хатина, в якій народила Діва, приймає вид церкви, де жертовником — ясла, служителем — Йосиф, диякона­ми — пастирі, священиками — ангели, архиєреєм — Господь, престолом — Діва, чашами — матірні груди, одіжжю — вочолові­чення, віялами — херувими, дискосом — Святий Дух, а Отець — дископокровець".

Святий Єфрем Сирин († 373) оспівав таїнство воплочення у гарних, глибоко догматичних різдвяних гимнах. "Це є чиста ніч, — каже він, — що в ній з'явився Чистий, котрий прийшов, щоб нас очистити. Хай ніщо не домішується до наших почувань, що могло б їх заколотити" (Гимн І, 82). "День Твого Різдва поєднав небо й землю, бо в ньому Найвищий зійшов до землян" (Гимн IV, 14). "Всевишній став Дитиною, а в Нім був укритий скарб мудрости"(Гимн IV, 148). "Найвищий кормився молоком Марії тоді коли всі створіння кормилися Його багатством" (Гимн IV, 149). На литійних стихирах вечірні празника співаємо: "Небо й земля нині з'єдналися, бо Христос народився. Нині Бог прийшов на землю і чоловік зійшов на небо. Нині задля людини став видимий тілом зі своєї природи невидимий, тому й ми величаючи, взиваймо до Нього: Слава во вишніх Богу і на землі мир... " Стихира стиховні вечірні каже: "Велике і преславне чудо збулося нині: Діва родить і лоно не зотліває. Слово воплочується і від Отця не відокремлюється, ангели з пастухами славлять, і ми з ними заспіваймо: Слава во вишніх Богу і на землі мир". 

ЗНАМЕННІ РИСИ ВОПЛОЧЕННЯ

Друге, чим святі Отці захоплюються у воплоченні Божого Сина, це жертва, смирення й убозтво. "І ось вам знак: — каже ангел до пастухів, — ви знайдете дитя сповите, що лежить у яслах" (Лк. 2, 12). Ті чесноти блистітимуть у цілому його житті, вони підуть з Ним на хрест і до гробу.

Святий Атанасій Великий у своїй різдвяній науці кличе: "Хто не заговорить, хто не подивлятиме Господній прихід? Вгорі свобід­ний, а вдолі записаний. Вгорі Син, а вдолі слуга. Вгорі Цар, а вдолі наймит. Вгорі багатий, а вдолі вбогий. Вгорі відбирає поклони, а вдолі платить данину. Вгорі божественний престол, а вдолі польо­вий вертеп. Вгорі вітцівське незглибиме лоно, а вдолі бездушна мала криївка і ясла. Хто не подивлятиме величі речі вгорі, а малі пелени вдолі. Той, що розв'язує, в'яжеться. Той, що кормить, кормиться. Незбагнутий являється Дитиною. Той, що відчиняє джерела, потребує грудей. Той, що все носить, несказанно но­ситься. Всюдиприсутній, невимовно обмежується. О диво, що за преславні речі!" (Пролог).

Святий Йоан Золотоустий, вдумуючись у спосіб воплочення Божого Сина, каже: "Я бачу теслю і ясла. Дитину й пелени, наро­дження з Діви позбавлене всього, що конечне, все в убозтві, все в бідноті. Чи не бачиш ти багатства в цім великім убозтві? Як Він багатий став убогим задля нас? Як Він не мав ні ложа, ні постелі, але був положений у голих яслах? О вбогосте, що служиш за джерело багатства! О безмірне багатство, що має вид убогости!" (Твори, Т. 6, с. 698).

Святий Єфрем Сирин закликає нас до наслідування Христової покори й любови: "Сьогодні, коли Бог прийшов до грішників, то хай праведник у своїх думках не виноситься понад грішників. Сьогодні, коли Господь усесвіту прийшов до своїх слуг, то хай і пани знижаться до своїх слуг у любові. Сьогодні, коли Багатий задля нас став убогим, то хай і багатий при своїм столі гостить убогих" (Гимн І, 92-94).

ТАЇНСТВО ВОПЛОЧЕННЯ — ДЖЕРЕЛО НЕБЕСНОЇ РАДОСТИ

Радість превелика, небесна й ангельська це третя особливість, що випромінює з різдвяних проповідей святих Отців та з наших різдвяних богослужень.

Святий Йоан Золотоустий свою першу різдвяну проповідь по­чинає словами невимовної радости й захоплення: "За чим колись тужили праотці, що предсказували пророки і що бажали бачити праведники, те сьогодні сповнилося і стало дійсністю. Бог з'явився на землі в тілі й оселився між людьми. Тому, мої дорогі, радуймося і веселімося". А в иншій різдвяній проповіді він так висловлює свою радість: "І так, коли всі радуються, то і я хочу радуватися, хочу ликувати, хочу торжествувати. Та я ликую, не граючи на цитрі, ані не рухаю смичком, ані не маю сопілки в руках, ані не запалюю смолоскипа, але замість музичних інструментів приймаю Христові пелени. Вони для мене — надія, вони для мене — життя, вони для мене — спасення, вони для мене — сопілка, вони для мене — цитра" (Твори, Т. 6, с. 698).

Святий Григорій Богослов, закликаючи до радости, каже: "Христос у тілі, з трепетом і радістю веселіться, — з трепетом задля гріха, а з радістю задля надії. Хто не поклониться Пред­вічному? Хто не прославить Останнього? Знову розходиться тем­рява, знову з'являється світло... Бо я певний, що небесні сили радуються і торжествують сьогодні з нами тому, що вони чолові­колюбиві й боголюбиві".

Наші різдвяні богослуження повні радісних і веселих тонів. На вечірні в часі литії співаємо: "Сьогодні веселяться ангели на небі і радіють люди на землі, грає все створіння, бо народився у Виф­леємі Спаситель Господь, і вся злоба ідольська зникла, і царствує Христос на віки". На стихирах хвалитних утрені: "Веселіться пра­ведні, — закликає Церква, — небеса радуйтеся, грайте гори, бо народився Христос. Діва наче херувими творить трон, держачи при грудях воплочене Слово-Бога. Пастирі Народженого славлять, мудреці Владиці дари приносять, ангели, співаючи, кличуть: Недо­слідимий Господи, слава Тобі".

Святі Отці й наші різдвяні богослужби не тільки подивляють і величають таїнство воплочення, але й нас закликають, щоб ми разом з Пречистою Дівою Марією, святим Йосифом, з ангелами, пастухами й мудрецями прийшли і віддали Христові поклін, принес­ли йому в дар нашу віру й любов.

Святий Григорій Богослов у вищезгаданій різдвяній проповіді звертається до нас: "Поклонися Різдву, через котре ти висвобо­дився від вузлів родження. Віддай честь малому Вифлеємові, що тебе знову привів до раю. Стань на коліна перед яслами, через котрі, бувши нерозумним, ти оживився Словом... іди із звіздою, принеси з мудрецями дари: золото, кадило й миро, як Цареві і як Богові, і як умерлому задля тебе. Прославляй з пастухами, ликуй з ангелами, оспівуй з архангелами, щоб утворилось спільне тор­жество небесних і земних сил".

На вечірні празника, величаючи Божу Дитину, співаємо: "Що Тобі принесемо, Христе, який задля нас як чоловік з'явився на землі? Бо кожне Твоє створіння приносить Тобі благодарення: ангели — спів, небо — звізду, мудреці — дари, пастухи — чудо, земля — вертеп, пустиня — ясла, а ми — Матір Діву. Предвічний Боже, помилуй нас".

Літ. – Ап. – Гал. 209 зач.; 4, 4 – 7.

4. Якже сповнився час, Бог послав свого Сина, що народився від жінки, народився під законом, 5. щоб викупити тих, які під законом, щоб ми прийняли усиновлення. 6. А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина свого, який взиває “Авва, Отче!” 7. Тому ти вже не раб, а син; а коли син, то спадкоємець завдяки Богові.

Єв. – Мт. 3 зач.; 2, 1 – 12.

1. Коли Ісус народився у Вифлеємі Юдейськім, за днів Ірода царя, мудреці прийшли в Єрусалим зо Сходу 2. і спитали: “Де цар юдейський, що оце народився? Бо ми бачили його зорю на сході й прийшли йому поклонитись.” 3. Почувши це цар Ірод, стривожився, і ввесь Єрусалим з ним. 4. Зібравши всіх первосвящеників та книжників народних, він випитав у них, де Христос має народитися. 5. Вони йому сказали: “У Вифлеемі Юдейськім, бо так написано пророком: 6. І ти, Вифлеєме, земле Юди, нічим не менша між містами Юди, бо з тебе вийде вождь, що буде пасти мій народ, Ізраїля.” 7. Тоді Ірод, покликавши тайкома мудреців, випитав у них пильно про час, коли зоря з'явилась, 8. і відіслав їх у Вифлеем, кажучи: “Ідіть та розпитайтесь пильно про дитя, і коли знайдете, сповістіть мені, щоб я теж пішов йому вклонитись.” 9. Вислухали вони царя і пустилися в дорогу. І ось зоря, що її бачили на сході, йшла перед ними, аж поки не підійшла й не стала зверху, де було дитятко. 10. Побачивши зорю, зраділи радістю вельми великою. 11. Увійшли до хати й побачили дитятко з Марією, матір'ю його, і, впавши ниць, поклонились йому; потім відкрили свої скарби й піднесли йому дари: золото, ладан і миро. 12. І попереджені вві сні до Ірода не завертати, пустились іншою дорогою у край свій.

Проповідь на Різдво Ісуса Христа

Лука 2, 1 – 20 

Радість на небі і на землі мир

Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Нехай цьогорічне святкування Різдва Господа і Спаса нашого Ісуса Христа у Вифлеємі, як і в цілому світі, стане для нас добрим приводом замислитися про своє спасення. Як направду пережити ту «велику радість» (Лк. 2, 10), що звіщається і дається нам, тоді, коли так мало людей чують і приймають її, коли світ усе більше занурюється в морок?

Так, сьогодні на небі радість «і на землі мир людям Його вподобання» (Лк. 2, 14).., але люди не дають уподобати, полюбити себе, вони воліють обрати смерть для себе і для инших. Можливо, цього року ми краще розуміємо парадокс різдвяної ночі. Як переживати велику радість, звіщену пастирям, сповнену захопленням мудреців і водночас бути солідарними зі стражданням людства? Чи можна смакувати Божу радість, забуваючи людські біди? У повсякденному житті можна звертати свою увагу то до одного, то до иншого. Але цієї ночі, якщо ми справді свідомі, мусимо тримати в умі і те, й инше. У цьому й полягає парадокс.

Цей парадокс супроводжує Ісуса від самого Його народження. Він направду Бог, і Він не покинув Отця. Він направду людина, не вищий від нас, не віддалений. Він поряд з нами, бо зійшов на саме дно нашого людського існування, до самого його фундаменту. Ми ніколи не зможемо збагнути усієї величі слави Отця, що поширилася на цілий всесвіт, коли, врешті, його Син узяв на себе нашу людську природу! Цю зіпсовану і спотворену людську природу, яка вже не вміє любити, Син любить шаленою любов’ю. Він приймає її такою, якою вона є, і віддає себе їй цілковито й назавжди. Тому та Дитина, яка щойно народилася, пізнає у своєму тілі та своїм серцем, що означає – терпіти усі злидні людського життя.

Чому Отець дає нам свого улюбленого Сина? Щоб зробити нас подібними до Нього. Він хоче зробити нас щасливими назавжди. Ми створені на Його образ, і Він стає людиною, щоб обожествити нас, розділити з нами своє вічне життя, своє життя у любові. Щоб ми стали подібними до Нього, Він спочатку стає подібним до нас – в усьому, що є людським, окрім наших гріхів, наслідки яких понесе на собі.

Власне цей парадокс радости Отця і страждання Його дітей Ісус бере на себе у своєму різдві і запрошує нас пережити цей парадокс разом із Ним. Хіба можемо ми звіщати людям радість Бога, Який приходить спасти їх, і при цьому не бути уважними до тих бід, які їх мучать, не розділяти цих бід? Щоб принести иншим хоч трохи миру, ми не можемо вдавати, що нічого не бачимо, задовольняючись самими словами, бо існує лише одна дорога правди – це Ісус. Почнімо з того, що наше власне страждання переживатимемо разом з Ним. Навчімося від Нього, як ділити страждання инших. І це не сентименти, а цілком нова реальність, яку отримуємо у ту світлу ніч: Ісус бере на себе біди, беззаконня і смерть усіх людей. Вони стають Його бідами, і це відкриває шлях до життя людям, які прямують до смерти. Якщо ми погодимося бути в єдності з ним, то таїнственним способом розділимо страждання инших людей. Спасення нам запропоноване не ззовні, воно – у Спасителі, Який нині народився.

Тому не лукавимо, переживаючи водночас радість, яка охоплює світ, і горе, яке його наповнює. Любов Христова, що живе в наших серцях, єднає цю радість і горе та відмовляється їх розділяти. Звичайно, завжди існуватиме напруження, бо Божа любов до людей прибита до хреста. Намагаймося не закривати свого серця перед безмежною радістю Отця, яку Він хоче зіслати на всіх людей, і не заплющувати очей перед стражданням невинних. Тримати разом обидва кінці цієї тайни спасення – означає надіятися. У нинішню святу ніч заструменіло джерело надії, і саме цією надією спасається світ.

Жан КорбонЦе називається світанком, Львів, Свічадо 2007

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, порахуйте 9 + 3.

Останні новини

І не будь ти невіруючий, але віруючий!

Дорогі брати і сестри! Сьогодні, у неділю після величного торжества Святого Воскресіння Господнього, згадуємо святого апостола Тому, що зробив визнання віри, кажучи :”Господь єси і Бог мій!”...

Великоднє послання Блаженнішого Святослава

У цей урочистий день Воскресіння Христового Його Церква, сповнена небесним світлом, оспівує Господа, який переможно виходить із запечатаного гробу. «Світло світить у темряві, і не пойняла його темрява», – проголошує у цю пасхальну ніч євангелист Іван (Ів. 1, 5)....

7 квітня Церкви, що живуть за Юліанським календарем, відзначають Благовіщення

7 квітня Церкви, що живуть за Юліанським календарем, відзначають один з найбільших дванадесятих празників у літургійному році – Благовіщення Пресвятої Богородиці. Це третє за значенням народно-релігійне свято після Великодня і Різдва Христового...

Чи існує справжній образ Ісуса?

Спробуємо відповісти на це запитання, зіславшись на історію всім відомої Туринської Плащаниці. Плащаниця, що знаходиться у Туринському катедральному соборі, – це лляне полотно, на якому відбився...

1579

Нові свідчення

Хочу подякувати за молитву і перепрошую, що роблю це з великою затримкою. Я є в спільноті "Жива вервиця" з 28 серпня 2011 р. А 15 жовтня надіслала Вам наміри на Служби Божі. Один з намірів був: За зцілення від безпліддя та дарування дітей...

Правила посту в Українській Греко-Католицькій Церкві

Піст в практиці Церкви існує від самих початків. Але з бігом часу кожна із конфесій встановила свою практику посту. Слід однак пам’ятати, що основна мета посту – духовна, тобто, насамперед, потрібно постити від гріха...

Неділя сиропусна.

У неділю сиропусну ми творимо спомин про вигнання з раю наших прабатьків Адама і Єви. Воно сталося через переступ ними Божої заповіді та їхню зачерствілість та не розкаянність. Тому цим прикладом Свята Мати Церква на початку святої Чотиридесятниці, показує ...

Апостольський лист Porta Fidei (Двері віри)

«Двері віри» (Ді. 14,27) завжди відкриті для нас, проводячи нас до життя у спільності з Богом і пропонуючи приєднатись до Його Церкви. Цей поріг можна переступити, коли проголошується слово Боже...

Архів новин