Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Слава Ісусу Христу! Довгий час мала проблеми з ногами. Зробили операцію на вени. Пройшло паро років після операції і побачила в одному місці почервоніла нога, почула болі. Здавалось таке подібне до відкриття рани на нозі. До лікарів не зверталася. Молилася до багатьох святих. Я маю миро св. Філомени. Помастила ногу миром св. Філомени і почала відмовляти дев’ятницю. Скоро почула полегшення і в цьому місці гарно зажило. Складаю щиру подяку св.  Філомені, Матінці Божій, Ісусові Христові і всім святим.

Горак Надія (Львіська обл., м. Мостиська)

Назад
Автор: о. Іван Залуцький

Неділя Всіх святих українського народу

Дата публікації: 19-06-2010
86860
«Святих на землі прославив Господь, бо на своє тіло 
вони прийняли Його рани і страждання. Тому оспівуємо
їх, як нев'янучі квіти, як немеркнучі зірки Церви»
(Стихир на псальмі похвальнім)

З давніх-давен усі народи вшановують пам'ять великих людей: геніїв науки і політичних діячів. А щоб руйнівна сила невмолимого часу не стерла про них пам'ять, то видатним людям ставили пам'ятники, робили погруддя, на яких викарбовували їх імена і подвиги, якими вони прославилися, живучи на землі.
Однак, на світі живе незлічена кількість героїв, пам'ять про яких не зникає із занепадом цивілізацій, а навпаки, з плином часу все більше зростає. Це – святі.

Святий Іван Богослов в об'явлені пише: «Великий натовп, перелічити який ніхто не міг. Від імені кожного народу і племені, які стояли перед престолом і Агнцем, одягнені в білі одежі, із пальмовим віттям у їх руках. Вони викликували гучним голосом: «Спасіння Богу нашому що сидить на престолі, Агнцеві» (Одк. 7.9-11). Цей численний натовп – це святі, які своїм праведним життям на землі вибілили свою небесну одежу і удостоїлися найпочеснішого місця в небі – біля самого престолу Божого.

Святий апостол Павло прирівнює їх до великої кількості свідків, яких Бог зберіг для нас, щоб ми наслідували їх життя, осягнули досконалість: «Часу не вистачить мені, коли схочу розповідати про Гедеона, Самсона, Давида, Самуїла та пророків і всіх тих, хто загинув у муках, зазнавав наруг та бичувань, кайданів і в'язниць, їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допит. Вони вмирали, забиті мечем. Тинялися в овечих та козлячих шкурах, - збідовані, гноблені, кривджені. Вони блукали пустелями, горами, переховувалися в печерах та земних вертепах» (Євр. 12.32-35).

Серед тієї кількості святих є й українські.

Часу не вистачить, коли хотів би розповісти про Володимира Великого і всіх засновників і просвітителів Русі; Антонія Печерського і його послідовників та всіх інших українських святих. Тих, хто зрікалися світу, посвячувалися на служіння Богові, склали обіти досмертної чистоти, добровільної убогості і абсолютного послуху. Тих, хто постійно молилися, терпеливо зносили всі труднощі, які зустрічали на життєвому шляху. Тих, які монашою рясою закрилися від світу, стали засновниками монашого життя на своїй землі.

Важко знайти слова для звеличання Йосафата з Волині і йому подібних, які відмовилися від почесті і багатства, стали мучениками за святу єдність. Життя мого не вистачить, щоб описати подвиги їх, святість українських мучеників і священномучеників, що стали жертвами комуністичного режиму: Миколу Кандрата Володимира Прийму, Миколу Чернецького. Апостолів ГУЛАГУ: Миколу Цегельського, Петра Вергуна. Всіх, розстріляних на площах і спалених у крематоріях. Василя Величковського, Климентія Шептицького, Северін Бараника і всіх, хто не витримав катувань і помер при допитах у слідчих ізоляторах. Заморожених у вічній мерзлоті, закатованих у підземеллі, всіх, хто зник у таборах смерті, померлих з голоду у казахстанських степах, всіх досмертних каторжників у Сибіру. Тих, які були світилами катакомб і вчителями новачків у час підпілля, монахів і монахинь, які ще не проголошені святими, а лише занесені до списків проголошення блаженними. Андрея Шептицького, Йосифа Сліпого, Володимира Стернюка, Филимона Курчабу, Євстахія Смаля, Павла Дмуховського, Григорія Будзінського, Порфирія Чучмана, Макара Греня, Левицького, Розумійка, Гуглевича і тисячі тисяч тих, що своїми молитвами освятили майбутні покоління, які народжуються на українській землі. Книг не вистачило б, якщо хотів би описати про ревність і відданість Богові вбогих духом і чистих серцем, які жили на землі, однак не відзначалися званням, освітою, хитрістю, гордістю, а мали чисте, мов кришталь, серце і все життя прожили з Христом. Розмовляли з Ним через ревну молитву, постійне читання Святого Письма і роздумування про муки Христові. Всі вони ще за життя стали Божими дітьми, а після смерті прикрасою Престолу Непорочного Агнця.

Якщо ми вникнемо в історію святих українського народу, то переконаємося, ще з давніх-давен наша земля була колискою християнства, школою випробовувань для праведників, Голгофою для мучеників.

Приклад. Двадцятого травня 1951 року, під час пересилки у Воркуту у час ранкової переклички ув'язнених, на площу вивели десять монахинь із різних монаших згромаджень. Вони були одягнені у сорочки, босі, хоч температура була нижчою ніж сорок градусів. Раптом старшина конвою голосно крикнув: «Товариші, увага! Ми зібрали вас сьогодні, щоб дати можливість побачити ворогів Батьківщини і насолоджуватися муками тих, які стали зрадниками свого народу». Потім він підійшов до Божих слугинь і скажено прокричав: «Відречіться Христа – і я дарую вам життя!» Всі в'язні стояли непорушно. Ніхто з них не знав, що буде далі. У відповідь на погрози сестри почали співати побожні пісні. Енкаведист скаженів від несподіванки. Розгніваний підходив до кожної ув'язненої. Одну шарпав за волосся, іншій плював у лице, а іншу копав і кидав на сніг. Коли йому це набридло, він випустив собак і нацькував на них. Але сталося чудо. Пси ліниво наблизилися до монахинь, лестилися біля них, лизали їх заморожені ноги. Через деякий час вони відступили кілька кроків назад і почали вити, дивлячись вгору.

Побачивши таке чудо, в'язні голосно закричали: «Ганьба! Смерть більшовицьким катам!» Боячись повстання, енкаведисти припинили тортури і відпустили майбутніх святих. Якщо хто з присутніх зацікавився цією історією, хай побуває у Рогатині, що на Франківщині, і запитає у тих, які пережили ці нечувані тортури і залишилися живими до сьогодні.

Ієромонах Студитського уставу, Порфирій Чучман (більш відомий у народі, як отець Петро з Дори), повернувся із заслання калікою. Він був так сильно похилений до землі, що не бачив обличчя перехожих. Ніхто із монахів не знав причини його горя, не міг пояснити, чому святий не переодягається у присутності братів. Коли він помер, біля його домовини плакали монахи і говорили: «Горе нам, нещасним», бо дізналися, що причиною страждань їх духовного наставника був чорний хрест на його плечах, випалений паяльником при допитах.

Брат Микита – монах цього ж чину – у 13 років покинув своїх батьків і подався в гори. В печері біля села Матків на Турківщині він прожив кілька десятків років. Оскільки важкі каторжні роботи на заслані підірвали його здоров'я, в дні глибокої старості, він дозволив жителям навколишніх сіл збудувати для себе скит, який швидше був захистом від вітру, ніж від тріскучих морозів. Із розповіді близьких йому людей, які дізналися про його аскетичне життя. Проживаючи на горах, схимник пережив невимовні труднощі. Живився намоченим зерном, лісовими горіхами, сушеними грибами. Він не покидав печери навіть у тріскучі морози. Часто печеру завівало снігом, часом тижнями не приймав їжі. Він був людиною молитви, бо відмовляв кожного дня близько ста вервиць.

Отець Розумійко, ЧСВВ, на засланні відморозив ноги. Згодом кинулася гангрена. Щоб врятувати життя, лікарі сказали, що йому потрібна ампутація. На такі слова слуга весело усміхався і говорив:

«Я не дозволю цього зробити. Ці рани – це медалі, подаровані мені самим Богом. Я хочу померти таким, яким прийшов на світ».

Якщо, дорогий брате, ти бажатимеш детальніше дізнатися про життя українських святих, то вдайся до історії Католицької Церкви. З її сторінок дізнаєшся про життя тих, хто мав силу виганяти злих духів, творити чуда. Ти дізнаєшся про постників, затворників, проповідників, страстотерпців і преподобних, яких зростила українська земля. Всі вони стали святими, бо палко любили Бога, постійно розмовляли з Ним через ревну молитву і читання Святого Письма. Ці люди знали молитву за ворогів і постійно відмовляли її. Вміли любити, прощати, молитися за інших, знали напам'ять Заповіді Божі і заховували їх. Вони жили з Христом через Євхаристію, добрі діла і милосердні вчинки. Зігріті теплом Його любові і батьківським благословенням, постійно ходили Божими дорогами. Дорогий брате! Ти теж можеш стати святим, якщо будеш побожно жити і наслідувати чесноти тих, які своїми молитвами збудували Боже Царство на землі.

А, може, коли слухаєш розповіді про вчинки святих, станеш сумніватися у правді цих невигаданих історій. Та в глибині душі подумаєш: «О, нечувана жорстокість! Як Бог може домагатися таких нечуваних знущань від тих, які присвятили Йому все своє життя». Якщо думаєш так, то це означає, що ти глибоко помиляєшся у своїх поглядах і засвідчуєш про свою низьку духовність. Тебе не цікавить поранений Бог, який постійно подорожує поруч із тобою і на плечах несе хрест, зроблений із людських гріхів. Люди, які вмирали за віру, добровільно вибирали мученицьку смерть за Христа. Воліли померти в муках, ніж образити Його хоч би одним гріхом. Часто у нашому житті ми чуємо нарікання серед вірних: «Я не створений для святості, бо мушу використати все, що дарує мені доля». Можливо, таке нарікання проникло і в твоє особисте життя. Можливо ти не помітив, як випадково опинився серед тих, яких світ занадто приваблює своїм оточенням. Не падай у відчай. Господь чекає тебе і кличе до святості.

Якщо, дорогий брате, світ занадто приваблює тебе і ти почуваєш себе пригніченим земними труднощами і віддаєш перевагу земним речам, живеш у гріхах і не можеш вирватися з їх тенет, то не оправдовуй себе тим, що не маєш сили волі подолати ті труднощі і тому не можеш стати святим. Бо, щоб стати святим, вистачить зробити лише один перший крок в напрямі Неба і дотримуватись обраного шляху. Знай, що в Небі є багато святих, які до навернення грішили так, як і ти, а може й більше. Тому уповай сильніше. Могли вони – зможеш і ти. Святі молилися до Господа і перемагали. Вірили в Нього, і Він допомагав їм. Тому роби тепер те, що вони робили колись, - і будеш там, де вони перебувають, - в Небі. Амінь.

Додати власний коментар

*
*
Що є сумою 2 і 6?

Останні новини

І не будь ти невіруючий, але віруючий!

Дорогі брати і сестри! Сьогодні, у неділю після величного торжества Святого Воскресіння Господнього, згадуємо святого апостола Тому, що зробив визнання віри, кажучи :”Господь єси і Бог мій!”...

Великоднє послання Блаженнішого Святослава

У цей урочистий день Воскресіння Христового Його Церква, сповнена небесним світлом, оспівує Господа, який переможно виходить із запечатаного гробу. «Світло світить у темряві, і не пойняла його темрява», – проголошує у цю пасхальну ніч євангелист Іван (Ів. 1, 5)....

7 квітня Церкви, що живуть за Юліанським календарем, відзначають Благовіщення

7 квітня Церкви, що живуть за Юліанським календарем, відзначають один з найбільших дванадесятих празників у літургійному році – Благовіщення Пресвятої Богородиці. Це третє за значенням народно-релігійне свято після Великодня і Різдва Христового...

Чи існує справжній образ Ісуса?

Спробуємо відповісти на це запитання, зіславшись на історію всім відомої Туринської Плащаниці. Плащаниця, що знаходиться у Туринському катедральному соборі, – це лляне полотно, на якому відбився...

1579

Нові свідчення

Хочу подякувати за молитву і перепрошую, що роблю це з великою затримкою. Я є в спільноті "Жива вервиця" з 28 серпня 2011 р. А 15 жовтня надіслала Вам наміри на Служби Божі. Один з намірів був: За зцілення від безпліддя та дарування дітей...

Правила посту в Українській Греко-Католицькій Церкві

Піст в практиці Церкви існує від самих початків. Але з бігом часу кожна із конфесій встановила свою практику посту. Слід однак пам’ятати, що основна мета посту – духовна, тобто, насамперед, потрібно постити від гріха...

Неділя сиропусна.

У неділю сиропусну ми творимо спомин про вигнання з раю наших прабатьків Адама і Єви. Воно сталося через переступ ними Божої заповіді та їхню зачерствілість та не розкаянність. Тому цим прикладом Свята Мати Церква на початку святої Чотиридесятниці, показує ...

Апостольський лист Porta Fidei (Двері віри)

«Двері віри» (Ді. 14,27) завжди відкриті для нас, проводячи нас до життя у спільності з Богом і пропонуючи приєднатись до Його Церкви. Цей поріг можна переступити, коли проголошується слово Боже...

Архів новин